Розділ «Частина перша: Назустріч славі»

— Іване Карповичу, що сталося? — спитав Маєвський, коли ми вже виїхали з міста.

— Навіщо ми їдемо туди? — поцікавився Боротянський.

Обидва пани були трохи перелякані й здивовані моєю поведінкою.

— Скоро все побачите! Пішли! — я наганяв коней Боротянського, вони були свіжі й аж летіли дорогою. Гірше справи пішли, коли повернули з дороги на цілик до хати обхідника. Там снігу було багацько, і коні загальмували.

— Іване Карповичу, все-таки розкажіть, що відбувається! — наполягав Боротянський.

Я довго не хотів говорити, але і граф, і Боротянський дуже вже на мене насіли, а я, дурень такий, розслабився, подумав, що справу зроблено. То й розповів усе, що дізнався. Про появу в цих краях зловісного обхідника і про початок кривавих убивств малюків. Які тривали сімнадцять років, але тепер зупиняться раз і назавжди.

— Зачекайте, то ви вважаєте, що обхідник — вовкулака? — здивувався Боротянський і закрутив головою.

— Так. Ось мапа з випадками нападів на немовлят. Бачите, це коло, всередині якого хата того покидька! А тепер дивіться, як він діяв. Рухався по колу, ніколи не порушував порядку! В одному і тому ж самому селі ніколи не з’являвся раніше, аніж за два роки!

— Господи! Тоді нам потрібні срібні кулі! — закричав граф. — Вовкулаків беруть лише срібні кулі!

— Якби так, графе, то ви були б уже мертвий. Але ви поранили вовкулаку звичайним шротом, посікли всю ногу і він вимушений був тікати. То обійдемося без срібла.

— Тобто він вовкулака! Він міг убити мене, коли я забрав його сестру! — каже Боротянський і починає тремтіти. — Вона теж вовкулака?

— Не знаю. Навряд чи, бо чудовисько діяло саме. Вовкулака у всіх випадках був один, то я думаю, що сестра обхідника ні до чого.

— Оце так історія! Ми прогримимо на всю імперію! — кричить Маєвський.

— Ми нікому про це не розповімо, — заспокоюю його я.

— Як? Чому? — граф вирячується на мене.

— Тому, що це буде страшний скандал. В серці імперії чудовисько вбиває немовлят сотнями, а поліція та влада нічого не помічали. Це ж ганьба для держави та правлячого дому. За таке мене до Сибіру відправлять. І так я тут усім заважаю жити.

— Ми не можемо мовчати! Ми мусимо вказувати на недоліки, щоб виправляти їх! — кричить Маєвський.

— Іван Карпович має слушність, — каже Боротянський. — Така історія — наче бомба, кинута у генерал-губернатора. Може, навіть гірше за бомбу. Це буде такий скандал, який нас знищить.

— То що робити? Залишити все як є? — верещить Маєвський.

— Ні, ми просто вб’ємо чудовисько і покладемо край його злочинам. Іншого виходу немає, — кажу я.