Розділ «Частина перша: Назустріч славі»

— Та їх же наче немає? — сумніваюся я.

— А хто тоді? Ви сліди бачили? Це ж ведмідь якийсь, а не вовк!

— У ведмедів сліди інші.

— Я про розміри. Тільки не ведмідь, бо з землі на дах застрибнув! Вовкулака це, Іване Карповичу. Тільки от дивно: всюди пишуть, що вовкулаки живуть людьми, а на вовків перетворюються у повний місяць. Тут же ще тиждень до нього. Якось неправильно.

Ще трохи поговорили ми і заснули. Вранці ледь розчистилися від снігу, якого нанесло багатенько. Слідів, як я і чекав, не було, то довелося повертатися. До Ромен поїхав, бо хотів Моніку побачити. З малою все було добре, дуже мені зраділа Уляна Гаврилівна почала розповідати, яких страхів натерпілася в ніч, коли чудовисько приходило.

— Я чому графу і запропонувала залишитися, бо ж Чалий у стійлі бився і собаки все гиркали, тільки перелякано якось, — каже Уляна Гаврилівна.

— І як думаєте, що то було? — питаю в неї, бо вона хоч і неписьменна, але жінка розумна, багато чого чула та бачила.

— Вовкулак це був, Іване Карповичу. Вовкулак, — каже Уляна Гаврилівна і хреститься.

— Та невже вони існують?

— Існують! Господарка моя німецька, пані Гретхен, розповідала, що сама бачила Була вона жінка спокійна та розумна, дарма б язиком не плескала До того ж, у неї і старовинна книга про це була Картинки там страшні.

— І що на картинках?

— Як вовкулаки з дитинчат кров п’ють.

— Навіщо?

— Бо без тої крові загинуть вони. Так же вони можуть жити вічно, поки не вб’ють їх срібними кулями, але мусять кожен повний місяць кров дитячу пити.

— Кожен повний місяць? — замислився я. — Графе, а ото б подивитися, коли по днях повний місяць був. Можна таке?

— Звісно, можна! Треба тільки в бібліотеці місячний календар знайти.

— А ось вам список, порівняйте, чи на повний місяць ці дати були, чи ні, — віддав йому записи старого лікаря.

— А що це, Іване Карповичу?

— Потім скажу.

Граф поїхав до бібліотеки, а я по лікарях роменських. Питав, чи не чули про поранення свіжі. Лікарі нічого не чули, а я ж усіх обійшов.