Розділ «Частина перша: Назустріч славі»

Чалий хрумав ячмінь, який я з дому взяв, і крутив мордою. Йому теж нікуди іти не хотілося.

— Замерзнемо ми, Іване Карповичу, замерзнемо! Я читав про таке! — все одно хвилювався граф.

— Ні, графе, не замерзнемо. Бо ж мороз невеличкий, ми тут у затишку, з Чалим під боком То не хвилюйтеся. Тільки з-під кожуха не вилазьте, щоб не застудитися.

Граф заспокоївся і швиденько заснув, а я думав про те, що слід утратив. Прикриє його снігом, і де шукати чудовисько? А шукати треба, бо не заспокоїться воно. Якщо вже пішло на таке: не побоялося до мене на хутір прийти, хоч усім відомо і про собак, і про рушниці мої. А може, звідкись знав звір, що немає мене вдома? Що прихопила мене поліція? Тільки звідки? І як звір таке міг знати?

— Графе, графе, — розбудив я Маєвського.

— Що? — спросоння він підхопився, вдарився головою об сани, ледь усю нашу халабуду не розвалив.

— Та спокійно! Сидіть!

— Що сталося?

— Спитати вас хотів. У місті ж про мій арешт знали?

— Звісно, знали. Я тільки не чув, бо зі свого маєтку до вас одразу поїхав, а в місті знали.

— Може, тому й прийшло чудовисько на хутір до мене? Думали, що там тільки собачки та Уляна Гаврилівна? А там ви.

— Може, і так, — погоджується граф і тре голову.

— А де ви ото синець заробили?

— Та ж прикладом рушниці мене вдарило.

— Хай Бог милує, графе, як це рушницю тримати треба, щоб приклад не в плече, а під око вдарив? — дивуюся я.

— Ну, хвилювався я, — ніяковіє граф, але ненадовго. — Я б подивився, що б ви робили, якби те чудовисько побачили!

— Ну, добре. А пам’ятаєте, графе, розповідали ви якусь історію про Шерлока Гольмца та величезну собаку?

— Звісно, пам’ятаю! Це собака Баскервілів. Страшенний пес, якого ще фосфором мазали, щоб він у темряві світився і лякав, кого треба.

— Може, і тут таке?

— Ні, — крутить головою граф. — Тут вовкулака.