Розділ «Частина перша: Назустріч славі»

— Знаєте, я живу на такому хуторі, порівняно з яким ваш Бахмач — то Петербург цілий.

— Не прибідняйтеся, Іване Карповичу. Хочете пирога з яблуками?

— Залюбки.

Ми посиділи, випили чаю зі смачним пирогом, поговорили за те, за се. Я розповів кілька історій.

— У журналі ви прямо герой, а тут як вас послухати, то справи самі собою розкриваються, — посміхнулася вона.

— Бо я розповідаю як є, а граф багато чого додумує. Йому ж потрібен для журналу герой, то Маєвський і ліпить його, щедро ліпить, дурниць не жаліє.

— Але досить яскраво ліпить. Дозволите дяді розповісти, що за гість у нього був?

— Він не образиться, що я не назвав себе?

— Думаю, ні.

— Він такий слабкий... А що він казав про те, що хтось забрав у нього все?

— У дяді кілька років тому трагічно загинула родина.

— Що сталося?

— Нещасний випадок. Загорілася діжка з гасом, і згорів увесь будинок. Загинули мій двоюрідний брат Олексій, його жінка і двоє дітей, онуків дядька Григорія. Це був страшний удар для нього. Він захворів, вимушений був покинути роботу і переїхав до мене, бо я тепер єдина його родичка.

— Жах. Але як сталося, що ніхто не врятувався?

— Мабуть, Олексій набирав гас, перекинув ліхтар, почалася пожежа, брат загорівся. А його жінка з дітьми спали. І не почули.

— Дивно, вогонь не може вбивати миттєво. Олексій би кричав.

— Не знаю. Поліція вважала, що це нещасний випадок.

— А де був дядько?

— Його увечері викликали до лікарні. Якісь важкі пологи, то його не було вдома.

— Випадково, значить, не було, — киваю я.