Розділ «Частина перша: Назустріч славі»

— І поліція нічого не робила?

— Нічого. Їй це не було потрібно. Я кілька разів звертався до урядника, потім до пристава в повіт, до поліцмейстера в губернію, писав навіть до столиці. Але всім було байдуже, всі вважали мене за божевільного. Але я не божевільний! Ось усі випадки загадкових дитячих смертей, які я зміг знайти! Біля сотні, здебільшого в селах Роменського та Сумського, менше Лохвицького, Гадяцького та Прилуцького повітів. І це тільки те, що я зміг знайти! Я думаю, що їх було більше!

— Може, це жиди робили? Кажуть, вони кров християнських немовлят використовують?

— Не знаю. Але жодних підтверджень причетності жидів у мене немає. До того ж, розповідають, що кров їм потрібна на єврейський Великдень, а тут же діти гинули щомісяця, без прив’язки до якихось дат. Ось, бачите, все в мене записано.

Я беру ті аркуші, читаю. Там вказано дату смерті, в якому селі стався нещасний випадок, прізвище батьків, хлопчик чи дівчинка загинули, вік Страшний список Продивляюся його.

— То це знову продовжується? — питає старий.

— Так. А звідки ви дізналися про всі ці випадки?

— Їздив по сільських лікарнях, опитував колег. Майже в кожного були на пам’яті такі випадки. Але ніхто не хотів здіймати галасу. Ну, вмирають і вмирають. Всім байдуже! Коли я говорив про серію вбивств, вовчі сліди, з мене сміялися. Казали, що як же так, Григорію Богдановичу, ви ж учений, а вірите у всякі забобони на кшталт вовкулаків! Але я їм нагадував, що справжній учений має розгадувати ось такі таємниці, дізнаватися, що ж відбувається насправді! А не байдуже спостерігати за тим, як гинуть люди! Маленькі діти! — старий лікар переходить на крик і хапається за серце. Ротом ловить повітря, наче риба на березі. Я швиденько кличу жіночку. Вона дає старому якісь пігулки, потім води, щоб запив.

— У Богдана Григоровича погане серце. Його не можна хвилювати, — каже вона.

— Перепрошую, що потурбував.

— Може, він піде? — жінка питає у старого. Той крутить головою.

— Нехай залишиться, — хрипить.

Я залишаюсь, чекаю, поки старому трохи полегшає.

— Як ви? — питаю в нього.

— Трохи краще. Що хотів Микола?

— Він згадав, що ви щось казали про ці дитячі смерті, й наказав розпитати. А можна я візьму оці листки?

— Навіщо? Нікому і нічого не доведеш. Скандал нікому не потрібен, тим більше зі смертями дітей.

— Може бути в пригоді. А чому жодних смертей у містах? — питаю я. — Тут же лише села! Ви не питали в містах?

— Звісно, що питав! Але такі випадки були тільки в селах. І не просто в селах, а здебільшого на хуторах. По кілька хат, не більше.

— І чому так?