Розділ «Частина перша: Назустріч славі»

Запряг коней пана Голубовського в його ж таки сани та поїхав. У Чернеччинській лікарні побиті вікна забили дошками, чекали на скло з міста. Біля лікарні чергувало кілька козаків. Лікар Черняк, коли мене побачив, то дуже зрадів.

— Іване Карповичу! Я вам так вдячний, що не дали статися жорстокому вбивству! Сам не знаю, що з нашими сталося! Вони ж не вбивці зовсім, а то як поскаженіли, ледь не вбили бідного прикажчика! Як таке можливо?

— Помста затьмарила розум. А де дитина?

— Наказали її віддати батькам. Сьогодні похорони.

— Я б хотів з’їздити на хутір, подивитися там усе.

— Іване Карповичу, немає чого там дивитися, бо все затоптане. Туди ж з усіх навколишніх сіл люди з’їхалися, щоб подивитися. То слідів жодних не залишили, хоч я і намагався протестувати.

— А ви там були?

— Ну звісно! За мною батько дитини приїхав, ще як тільки знайшли маля вранці. То з чужих я перший там був.

— І що бачили?

— Та що, мертва дитина та вовчі сліди біля хати, а ще стріха розідрана.

— А з горища як злізти можна в хату?

— По драбині. А далі там двері до кухні.

— Ну, ще застрибнути по снігу на хату вовк міг і стріху розідрати. Але щоб потім драбиною спуститися до коридора, а далі двері в кухню відчинити, щось про таке не чув! — сумніваюся я.

— Так само, як і про те, що вовк кров пив, а м’ясо залишив, — погоджується лікар. — Дуже дивна історія. Голубовського у вбивстві звинувачують, але абсолютно дарма.

— Чому?

— Тому що у справі лише два докази: те, що він колишній єврей, і ота собача шуба. Але шубу я бачив, шуба як шуба!

— А де ви її бачили?

— Та вдома у Голубовського! Він живе у флігелі маєтку полковника.

— Ви з ним товаришували? — цікавлюся.

— Так. Просто ми з ним тільки двоє освічених людей на селі. Ну, як не рахувати полковника та отця Іова. І він же був хрещений, тобто не жид, — виправдовується лікар.