Розділ «Частина перша: Назустріч славі»

— Що тобі треба? — питає злісно, аж наче гавкає.

— До хати не запросиш?

— Не запрошу!

— Чому такий неввічливий?

— Тому! — дивиться зі злістю і не боїться мене зовсім, хоч і каліка.

— Диви який ти. Ну, нехай. Справа в мене до тебе.

— Немає у нас справ!

— Заробити хочеш?

— Ні!

— А в тюрму сісти?

— Ти мені не погрожуй! — аж рикає він.

— А ти на мене не кричи. Може, жінок на ярмарку ти і налякаєш, а мене — ні, — кажу йому і посміхаюся. Він бачить, що не боюся я його. — Що скажеш про ліс, який за залізницею?

— Навіщо тобі? — вже не рикає, зрозумів, що не залякає.

— Купити хочу.

— Дурний, чи що? Тут же болота скрізь. Всі трухляві тут дерева, а як палити ними почнеш, то смердять.

— Може, так кажеш, бо не хочеш без лісу залишитися, де дерева крадеш?

— Яке я можу дерево вкрасти? Коня в мене немає, а сам хіба потягну?

Ну, він-то хоч і скручений горбом, але міцний. Хоча дерево справді не потягне.

— А хтось уже цікавився лісом цим?

— Та приїздив пан один.