Розділ «Частина перша: Назустріч славі»

— Цілий тиждень я наче на голках крутився, що не роблю, а про Поліну думаю, уві сні тільки її й бачив. Не життя, а пекло якесь, — скаржився Боротянський. — Потім не витримав я, поїхав до неї. Обхідника знову вдома не було, бозна-де він вештається. А ось Поліна вдома була. І дуже мені зраділа. Казала, що занудилася вже на самоті, тільки й бачила людей, що у вікно, коли потяг проїздив. Поговорив я з нею, а потім як щось сталося зі мною. Ну, от наче чари якісь чи що. Ви ж мене, Іване Карповичу, знаєте. Я людина спокійна і розважлива, а тут ото підхопив Поліну на руки й поніс до саней. Посадив і відвіз до себе.

— Та ви що? — дивуюся я. Це на Кавказі буває, що дівчат викрадають, але щоб у нас оце так!

— Кажу ж, наче зачарований був! Не знаю, що зі мною робилося. Привіз додому, і був у нас рай. Два дні. А потім брат її прибіг, той обхідник. Розлючений, аж гавкав спересердя. Забрав її, хоч вона плакала і їхати від мене не хотіла. Я було спробував захистити дівчину, а він мені револьвером пригрозив.

— Револьвером? — дивуюся, бо звідки у звичайного обхідника револьвер?

— Револьвером. Забрав її і сказав, що тільки я до Поліни знову поткнуся, то буде мені біда.

— Яка біда?

— Яка біда, не сказав, але дивився так недобре, що я йому повірив.

— То не лізьте туди, і все.

— Не можу. Бо з ранку до вечора про Поліну думаю, і вночі вона мені сниться. Не можу я без неї, Іване Карповичу!

— Володимире, ну ви ж серйозна людина!

— Серйозна, тому і прийшов до вас.

— Може, краще б забути про ту Поліну?

— Ні. Я намагався, чесне слово, робив усе, що міг. Але не можу забути.

— То що ви від мене хочете?

— Щоб ви поговорили з обхідником Ви ж досвідчена людина, зможете з’ясувати, наскільки він небезпечний для мене і для Поліни. Якщо вирішите, що з ним можна вести перемовини, то я вас на це уповноважую. Готовий заплатити тисячу рублів за те, щоб пан обхідник зник звідси і не заважав нам із Поліною.

— Володимире, я зараз уже займаюся одною справою...

— Іване Карповичу, та це ж і не справа зовсім Просто поїдьте туди, поговоріть із ним, з’ясуйте, що він за людина, і скажіть мені. А заплачу я вам, як за справу. Дуже прошу, Іване Карповичу, — він дивиться на мене. — І тисячу рублів чудовиську віддавати не обов’язково. Якщо сторгуєтеся дешевше, то різниця буде вам за винагороду.

— Це наче торгівля жінками якась.

— Торгівля — це коли проти волі жінки. А коли Поліна сама хоче втекти від свого деспотичного брата і жити зі мною, то це звільнення жінки!

— Але ж ви дворянин, ви ніколи не одружитесь із нею.