Розділ «Частина перша: Назустріч славі»

— Іване Карповичу, життя зараз змінюється досить швидко, і станові підвалини дуже швидко руйнуються. У великих містах уже не дуже дивляться на дворянство. Поступово це дійде і сюди. То ми домовилися?

— Добре, але я не зможу одразу взятися за ваше прохання.

— Я б просив, щоб ви зробили це протягом тижня. Чесне слово, дуже погано мені без Поліни, то не зволікайте.

— Добре, а тепер прошу скуштувати млинців від Уляни Гаврилівни.

— Чув про них, обов’язково скуштую.

Вже за столом сиділи і їли, коли Боротянський спитав щодо подій у Чернеччині.

— Кажуть люди, що врятували ви там жида від вірної смерті.

— Та який він жид? Віри православної.

— Але ж кров із дітей пив.

— Ну, то дурниці.

— А оце до вас їхав, зустрічав справника, так той запевняв, що саме жид винен.

— Ні, не він, це точно.

— Тоді хто ж дитину життя позбавив?

— Цього поки не знаю.

— То ви цією справою займаєтесь?

— Так.

— І навіщо вона вам?

— Дуже погано, коли гинуть діти.

— Тут із вами згодний.

Ми поїли млинців, Боротянський поїхав додому, а я піднявся до кабінету, щоб подивитися на малу. Вирішив поїхати до Чернеччини, там дещо дізнатися, потім, як час буде, то заїхати і до обхідника, що жив далеченько від сіл, у глухому кутку серед боліт та лісів.