Розділ «Частина перша: Назустріч славі»

Ось уже і гість мій приїхав. Чоловік років за тридцять, невисокий, чорнявий, худий, одягнений добре, дуже схвильований, якщо не сказати переляканий. Зліз із саней і підбіг до мене.

— Ви Іван Карпович Підіпригора?

— Я.

— Мене звати Михайло Голубовський, я прикажчик у Чернеччині, — каже. Чув я про нього, він із вихрестів, тобто жид, який у християнство перейшов, бо ж жидам в імперії сутужно, ото вони і лізуть в люди.

— Я до у вас у справі, дуже важливій справі! — каже й очима кліпає, руки собі мне, нервує.

— Що ж, прошу до хати, — кажу. Провів його до кабінету, запропонував стілець.

— О, та ви друкарську машинку маєте? — здивувався Голубовський, мабуть, не чекав, що у мужика таке диво буде.

— Маю. То що у вас за справа?

— Справа, Іване Карповичу, дивна і підозріла, — сказав і кривиться, немов не знає, з чого почати.

— Зі справами ясними до мене не їздять. То що сталося?

— Сталося страшне! На одному з хуторів під Чернеччиною немовля загинуло.

— І що? — дивуюся я, бо час від часу трапляється, що діти гинуть, хоч зараз це не так часто, відтоді, як земські лікарні по селах з’явилися.

— Не просто так загинуло, а кров з нього випріли! — каже гість і озирається, наче женуться за ним.

— Що? — кривлюся я, бо не люблю оцієї дурні, що хтось там чиюсь кров п’є. Скільки в охоронному відділенні служив, а жодного разу не зустрічав доказів правдивості всіх цих чуток про пиття крові. Хіба що комарі, ці п’ють, але люди про комарів говорити не люблять, а все аби щось повигадувати.

— Мати вранці прокинулася, до дитини підійшла, а та мертва!

І посиніла! — шепоче Голубовський.

— Може, захворіла? Буває таке.

— Ні! Кров з неї випили!

— Хто?

— От про це ви і мусите дізнатися! — каже Голубовський.