Розділ «Частина перша: Назустріч славі»

— Я вже сказав, у кого вірую. А щодо вовкулаків, то можу лише сказати, що жодного разу їх не бачив і надійні докази їхнього існування мені не траплялися.

— Бо їх немає!

— Можливо. А можливо, і є. Не треба звужувати себе попередніми настановами, треба лише вивчати наявні факти і вибудовувати з них переконливу версію, яка й пояснить, що сталося.

— І яка у вас версія?

— Поки жодної, бо я замало знаю. Але хочу спитати, а де ви були в ту ніч, коли загинула дитина?

— Ви що, мене підозрюєте? — обурюється він. — Хіба я для цього вас найняв?

— Ви ще не найняли. А підозрювати я буду всіх, хто має до справи хоч якийсь стосунок. Підозрювати і перевіряти. Іншого шляху розкриття справ не існує.

— Я їздив до Ромен.

Голубовський невдоволено крутить головою. — То де ви були позаминулої ночі?

— Навіщо?

— У справах. Треба було дещо купити, потім ще перерахувати черговий платіж господарю маєтку.

— Полковнику Кармазіну?

— Так, йому. Пан полковник зараз на водах відпочивають, то наказали перерахувати гроші трохи раніше.

— Ночували у Ромнах?

— Так, — я помічаю, що він трохи хвилюється. Бреше, чи що?

— Де саме?

— Там у пана полковника невеличкий будиночок є біля станції, то в ньому.

— У будиночку хтось іще живе?

— Ні.

— Ви самі ночували?