Розділ «Частина перша: Назустріч славі»

Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу

— Ну, ми пішли.

— Може, вас до станції підвезти? — пропоную я.

— Ні, ми пішки. Нам же треба багато обговорити всього, — запевняє Василь Степанович і бере ящик із собачкою. Вони йдуть. Я дивлюся їм услід, а потім повертаюся додому. До Моніки. Ходжу з нею, але ця історія так і не йде мені з думок.

Наступного дня примчав на хутір граф на своєму дурнуватому велосипеді.

— Іване Карповичу! Чим закінчилася справа, яку ви розслідували в Києві? — заверещав він. Я хотів Маєвського нагнати, ще й песиків пустити, для науки. Але граф, хитрун такий, приїхав не з порожніми руками, а з лялькою для Моніки. — Німецька, руки і обличчя з порцеляни, очі розплющує, і звуки з неї лунають! Ось дивіться! — нахиляє ляльку, а та мугикає, наче дитина — Найкраща лялька, мені поштою з Києва доставили! Моніці вона сподобається! — знав, негідник такий, чим мене розчулити.

То собак на нього я не спустив, але в сад провів для серйозної бесіди.

— Графе, не чекав від вас такого, щоб мої приватні записи ви до журналів надсилали.

— Іване Карповичу, вибачте! — він аж підхопився. — Не було іншого виходу! Зовсім банкіри обложили, кровопивці такі! Хотіли, маєток забирати! А це ж маєток моїх предків, славетних Маєвських!

— У вас іще й козаки Осики у предках.

— Та то таке, козаки ті, кому вони зараз потрібні. Так ось, не міг я віддати честь Маєвських на поталу лихварям клятим А тут якраз із журналу лист прийшов, що сподобалися їм мої записки і готові вони аванс заплатити.

— Записки то, взагалі, мої, — нагадую.

— Ваші, ваші! Тут і сумніву немає, що ваші! Але ж і я над ними працював, покращував, із дикого степу зробив квітник райський!

— І брехні багато наплели.

— Брехню люди люблять! І не брехня то, а фантазії, без яких література неможлива! Це ви вже мені, Іване Карповичу, повірте! То що за справу ви в Києві розслідували?

Ну, як фантазія потрібна, то будь ласка. Наплів я дещо, і покотив граф на велосипеді чергові побрехеньки писати. А я сів за машинку, подаровану Павлом Івановичем Харитоненком, і почав набирати на ній усе, як насправді було.

Наступного місяця отримав я в конверті два рублі. Потім три. І так щомісяця, поки я не написав, що то зайве. Тоді почав отримувати вишивані речі. Спочатку пелюшки, потім рушники, а далі й вишиванки. І для мене, і для Моніки, і для Уляни Гаврилівни. Ганнуся старалася, а батько її писав листівки великим і неоковирним почерком робочої людини. Дякував за доньку. А я радів, коли читав і тримав на руках Моніку.


Фатальна красуня та найбільший вовк у світі


 замахнувся сокирою і розколов дровиняку навпіл. Потім наступну. Біля мене вже лежала купа дров, а я все не міг зупинитися, бо охопила мене завзятість. Так легко і так радісно оце рубати було, аж серце співало. Вже давно скинув кожух, залишився у сорочці й безрукавці — анітрохи не холодно. Сокира аж зі свистом повітря ріже, дровиняки на поліна радо розлітаються, сонце на снігу виблискує — як тут Господу не подякувати?

Зупинився, перехрестився, «Отче наш» прочитав, знову рубати узявся. Я міг би і робітника найняти, але сам за дрова брався, щоб не закиснути. Бо ж узимку мені роботи майже немає, не цілий же день удома сидіти та чай пити. Оце візок цеглин із кізяків до котла привіз, розпалив, щоб пішло тепло по батареях. Тепер рубаю дрова для плити, щоб було Уляні Гаврилівні, кухарці моїй, на чому готувати. І користь, і розімнуся, не дам тілу застоятися. Ще порубав, назбирав дров у рядно і заніс до хати. Там уже тепло, приємно, узяв Моніку на руки, гойдаю, вона мені щось мугикає, усміхається, золото, а не дитина. З нею погрався, а тут іще Уляна Гаврилівна сніданок зробила — як я любив: млинці гарячі, чай та мед із власної пасіки, якого накачав цього року аж сто двадцять пудів. Частину продав, а частину притримав до Масляної, коли схочеться людям млинець присолодити, і ціни вгору полізуть, як плющ по дереву.

Поставив самовар на стіл, налив чашку, медок по млинцю розмазав, згорнув у трубочку і тільки-но вкусив, коли чую — собачки мої у дворі загавкали. Чи їде хто? Я швиденько до кабінету, який у мене на другому поверсі був. У кабінеті віконця на всі боки, з яких навколо добре видно. Ага, справді, он летять до мене сани. Навів бінокль я, подарунок штабс-капітана Мельникова, і побачив, що в санях сидить незнайомий мені чоловік, який дуже поспішає, щосили наганяє двійко коней. Я пішов зустрічати невідомого гостя. Вийшов за ворота Снігу біля них намело вище мене, два дні чистив, щоб із двору виїхати можна було. Сніг — то на користь: навесні розтане, земля водою набереться, і буде врожай добрий.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу» автора Івченко Владислав на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша: Назустріч славі“ на сторінці 214. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи