Розділ «Засвіт встали козаченьки… Повість»

І, коли він з'явився в хаті, Маруся нічим не видала свого стану, навпаки, з напускною буденщиною протягла, ніби між ними нічого й не траплялося:

– А-а… Гриць…

– Я, Марусю, – над силу мовив Бобренко. – Зважився і ось…

– Запізно ж ти звагу собі на поміч покликав.

– У житті, Марусю, не так складається, як гадається…

– А я думала, що своєму життю ти господар. – Спохопилась. – Чого ж ти до порога приріс? Проходь, сідай.

Бобренко присів на лаву, посовався неспокійно і відсунувся подалі від вікна.

– Ховаєшся? – гмикнула Чураївна.

– Доводиться, – зітхнув він. – Думав, що вже забув тебе, а як побачив на вечорницях… Усе в душі сколихнулося… Сам не свій зробився. От і думаю… Що чинити, як далі жити? Ганна – дівчина непогана, вже й дружиною мені стала. І її ніби кохаю, і тебе несила забути.

– Ну й жартівник! Одну не може забути, а з другою вінчається. Як це в тебе виходить, га? Навчи. Може, у тебе двоє сердець? Одне мене не забуває, а друге Ганну ктонічого?

– Не шпигай!

– Ти мене в саме серце поцілив, так то нічого? Тобі можна, так? А мені й словом тебе шпигнути зась? А ти ж клявся колись мені у вірності. Чи вже забув?

– Ну-ну… казав. Та мало що я обіцяв. Не все й по моїй волі чиниться. Мати хоч і присилувала Ганну брати, а подумаєш, ніби ж вона й права. Кохання воно кохання, та з нього багато не візьмеш. А жити якось треба… Та й взагалі… мало хто з ким стрічається, та не всі вінчаються.

– Гри-ицю! – хриплим голосом протягла Маруся. – Так ти ось який? Кохання міняєш, як інші чоботи?

– Давай старе забудемо, – благально мовив Гриць. – Для чого докоряти минулим? Може, помиримось, га? Що було, те минуло. Пригости краще медком, та й забудемо старе.

– Медку закортіло? – повільно протягла Маруся, не спускаючи з нього вогнистого погляду. – Завдав мені горя а тепер хмелю забаг?

– І Григорій випив? – тихо запитав суддя.

– Випив… – відповіла Маруся, колишучи на руках косу, як немовля. – Він мусив її випити. Свою долю. Він заслужив ту чашу, пане суддя.

Війт звівся і тремтячим голосом запитав:

– І ти не кинулася, щоб вирвати з його рук отруту?