Розділ «Засвіт встали козаченьки… Повість»

– Нічого з собою не вдію, – благав він. – Душа сколихнулась, як тебе побачив. Вийди…

– Тільки не на греблю. До мене приходь, Грицю. Завтра матері вдома не буде – приходь…

І, підхопивши якогось парубка, понеслася з ним у шаленому танку. А сама думала про зрадливця: «Ну ось ти й попався, як перепел у сітку…»

Коли танцювальний запал вщух, дівчата посідали на лаву під один бік, парубки під другий. Маруся вже не криючись дивилася на Гриця. Він теж не криючись їв її захопленими очима.

– Подружко, ти сьогодні як несамовита, – підсіла до неї Мелася й легенько обняла Марусю за плечі. – Скільки тебе знаю, а ще такою не бачила. Коли б парубком була, то неодмінно б у тебе закохалася.

Маруся слухала подругу, а сама звабливо посміхалася до Гриця, хоч у душі ледве стримувала до нього ненависть. Потім перевела погляд на Грицеву дружину. З Ганниної пихи не лишилося й сліду. Сиділа опустивши плечі й голову – пригнічена, розгублена.

«Відчула, що такою, як я, ти й на мить не здатна стати, – задоволено подумала Чураївна. – Тепер начувайся, супернице, Гриць уже в моїх руках. Хай і твоє серце поболить, як моє…»

Перекинула косу з-за спини на груди і дзвінким голосом повела пісню, вкладаючи в неї всю свою принаду, ніжність і звабу:

Над моєю хатиною чорна хмара стала,

А на мене, молодую, поговір та слава!

Ледве Чураївна заспівала, як вечорниці заніміли. Ніхто не чекав від Марусі тієї пісні. Гриць, наче спійманий на гарячому, неспокійно засовався на лаві, Ганна зблідла і теж совалась.

Ой я тую чорну хмару крилом розмахаю…

Перебуду сей поговір, перебуду й славу.

Усі розуміли, про що і про кого співає Маруся, тож ні-ні, та й кидали погляди на Бобренка з дружиною.

Судіть, судіть, воріженьки, – судила б вас трясця!

А моєму миленькому пошли, Боже, щастя…

Пошли, Боже, йому щастя, ще й добру годину,

Що він мене пригортає, як малу дитину!

Останні два рядки Маруся співала, визивно дивлячись в лице Ганні. І всі побачили той визивний погляд Марусі. Ганна не витримала, рвучко зірвалася з лави, схопила за руку чоловіка і силоміць потягла його з хати…

План помсти вже визрів остаточно і заволодів усім єством Марусі. У ті дні вона тільки й жила близькою мстою, зовні залишаючись веселою, дещо пустотливою дівчиною. У серці вже не було ні кохання до Гриця, ні туги за ним. Воно збучавіло, закам'яніло. Гнів і образа за понівечену юність, бажання будь-що допекти тому, хто так легковажно насміявся з її палкого кохання, розгорялося в душі з кожним днем все пекучіше і лютіше. Не думала, що буде з нею, коли здійснить свою задумку, власна доля вже більше не цікавила її. Аби лише Гриць Бобренко прибіг до неї на побачення…