TextBook – Обіцяєш говорити полковому суду тільки правду?
– Обіцяю.
– Поклянись іменем Бога.
– Клянусь.
– Віримо, – сказав суддя. – Ти знаєш, за що ми тебе заперли у льох і в кайдани забили?
– Знаю.
– Чи по правді ми чинимо, що судимо тебе?
– По правді.
Суддя перехрестився.
– Слава Богу. Отож з Божою поміччю й почнемо. – Якусь мить пильно дивиться на ув'язнену. – Маруся Чурай, чи визнаєш себе винною в тому, що отруїла козака Полтавського полку Григорія Бобренка?
– Визнаю.
У кутку писар, прикусивши кінчик язика й прискаливши одне око, з натугою шкріб пером папір і бурмотів:
– Ви-изнає, що отруїла ко-озака По-олтавсько-ого по-олку…
– Тихіше пиши, пане писарю, – зауважив суддя і знову до Марусі: – За віщо ти отруїла козака Григорія Бобренка?
– За зраду.
– Відколи Полтава стоїть, – обурливо сказав осавул, – такого ще не лучалося! Свят, свят! Ти забула страх Божий, Марусю!
– Скажи-но, Чураївно, хто тебе намовив до смертного гріха? – запитав суддя. – Ти це похапцем вчинила, чи гарненько обдумавши?
– Серце мене намовило, скривджене і зраджене Грицем. От і вчинила… Щоб іншим наука була. Щоб вірність у коханні зберігали.
– Так-так, – протяг суддя і до писаря повернувся. – Ану прочитай нам…
Писар узяв аркуш і заходився співати:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Місто коханців на Кара-Денізі. Засвіт встали козаченьки...» автора Чемерис В.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Засвіт встали козаченьки… Повість“ на сторінці 36. Приємного читання.