Розділ «Місто коханців на Кара-Денізі Повість»

Сагайдачний, крутячи сивий вус думав: нащо Яна так учинила? І не знаходив відповіді – Бог їй судія. Виріс би на Вкраїні її синок, дивись, козаком би став – серед січовиків були й турки з татарами, які, прийнявши християнство, хіба ж такими завзятими козаками ставали, але…

Але Яна вибрала глибини моря Чорного – собі й синові своєму. Не могла знести тієї ганьби, у якій вона була неповинною.

Справді, Бог їй судія, царство душі її небесне!

Не одне літо звідтоді мине, не одна весна-красна відполум'яніє рутою-м'ятою, а Сагайдачний все не може забути Яну. Не його вина була, що вона потрапила в неволю, не його, а проте… Іноді думав: коби він її тоді не залишив у Києві, може б, і доля її (і його теж) склалася б інакше… Не так гірко. Але й не міг він зрадити своїй мрії стати козаком на Січі Запорозькій…

Але що сталося, те сталося і дні, що зникли в безвісті не повернути і кращими не замінити…

Згадуючи Янку-Янусю (невже він її й справді тоді палко покохав, а чи те було всього лише юнацьке захоплення? Швидше, що так), ловив себе на тому, що намугикує про себе давню колядку:

У нашого хазяїна хороша жона:

Раненько встає, по двору походжає,

До двору ходить, як зоря сходить,

По дрова пішла – мед-вино внесла,

По воду пішла – золото внесла,

В світлоньку ввійшла – все панство встало.

Все панство встало, шапочку ізняло,

Один каже: – Царівна увійшла,

Другий каже: – Королівна увійшла,

А третій каже: – його царівна і не королівна,

Це бо жена пана хазяїна…

А де ж його жона, його царівна і королівна, радше проста жінка. І у своїй простоті – царівна і королівна. Намугикував коляду і йому здавалося, що це в його дворі, по його обійстю, якого в нього немає, ходить його жона.

І він вкотре думав, що літа летять, йому вже за сорок, а в нього все ще немає ні двору свого, ні хати, ні жони любої-коханої, тієї жони, що для чоловіка і царівна, і королівна…

І гетьман все частіше й частіше задумувався, що, мабуть, пора йому обзаводитись хазяйкою… Царівною і королівною, а найперше простою жіночкою. Як не на Січі, куди жінкам зась, то в Києві, що його він вже давно задумав зробити столицею Війська Запорозького. І заодно відновити в Києві православну ієрархію.