Розділ «Акваріум»

Біломармуровими сходами — вгору. Тут вже мені услід дивляться. Там, нагорі, вартовий. Там ще одна перевірка документів. І сюди, нагору, аж ніяк не кожному штабному полковнику вхід дозволений. А я тільки старший лейтенант, проте пропускають мене вартові. Внизу дивуються: що за птах? Чому мармуровими сходами нагору ходить?

Покажемо ще раз перепустку і увійдемо до затемненого коридору. Тут килими зовсім заглушать наші кроки. В кінці коридору — четверо дверей, на початку — також чотири. Там, в кінці коридору, кабінети командувача, його першого заступника, начальника штабу і політичного шамана 13-й армії, який іменується членом Військової ради.

А четверо дверей на початку коридору — це найважливіші відділи штабу: перший, другий, восьмий і Особливий.

Перший відділ — оперативний, він займається бойовим плануванням.

Другий відділ — розвідувальний, він поставляє першому відділу всю інформацію про противника.

Восьмий відділ назви не має, у нього є тільки номер. Мало хто знає, чим цей відділ займається.

А у Особливого відділу, навпаки, номера немає, тільки назва. Чим він займається, всі знають.

Наш коридор — найбільш охоронювана частина штабу, і доступ сюди дозволений обмеженому колу офіцерів. Звичайно, і в наш коридор деякі лейтенанти ходять — особісти і генеральські ад’ютанти. Ось і мені услід полковники дивляться: що за птах? А я не особіст і не ад’ютант. Я — офіцер другого відділу. Ось наші чорні шкіряні двері, перші ліворуч. Наберемо шифр на пульті, і двері плавно відкриються. За нею ще одні, цього разу з броні, ніби в танку. Натиснемо кнопку дзвінка, на нас гляне пильне око через куленепробивну оглядову щілину, клацне замок — ось ми і вдома.

Раніше тут, мабуть, була одна велика зала, потім її розділили на шість не дуже великих кабінетів. Тісно, зате тепло. В одному кабінеті — начальник розвідки 13-й армії, мій благодійник і покровитель, підполковник (поки ще підполковник) Кравцов. В інших п’яти кабінетах працюють п’ять груп відділу.

Перша група керує всією нижчої розвідкою — розвідувальними батальйонами дивізій, розвідротами полків, позаштатними розвідротами, артилерійською, інженерною та хімічною розвідкою.

П’ята група займається електронною розвідкою. В її підпорядкуванні два батальйони пеленгації і радіоперехоплення, а крім того ця група контролює електронну розвідку в усіх дивізіях, які входять до складу нашої 13-й армії.

Друга і третя групи для мене — terra incognita. Та не пропрацювавши в четвертій групі й місяця, я починаю здогадуватися про те, чим ці цілком таємні групи займаються. Справа в тому, що наша четверта група остаточно обробляє інформацію, яка надходить з усіх інших груп відділу. Крім того, до нас надходить інформація знизу, від штабів дивізій, зверху, зі штабу округу, збоку, від сусідів — з прикордонних військ КДБ.

У нашій групі за мирного часу три людини. У воєнний час має бути десять. У кабінеті три робочих столи. Тут працюють два підполковники, аналітик і прогнозист, і я, старший лейтенант. Я працюю на найпростішій роботі — на переміщеннях. Зрозуміло, що аналітик в нашій групі старший.

Раніше на переміщеннях також працював підполковник. Та новий начальник розвідки вигнав його з відділу, звільнивши місце для мене. А посада ця по штату підполковницька, і це означає, що коли мені на ній вдасться втриматися, то я дуже скоро стану капітаном, потім, через чотири роки, так само автоматично, — майором, а ще через п’ять років — підполковником. Коли за ці роки мені вдасться прорватися вище, то і наступні звання йтимуть автоматично за вислугою років. Однак коли скочуся донизу, то за кожну нову зірку доведеться гризти комусь горлянку.

Підполковникам зовсім не подобається ініціатива нового начальника розвідки посадити в підполковницьке крісло старшого лейтенанта: моя поява принижує їхній авторитет і досвід, проте не це головне. Головне в тому, що і в їхні крісла новий начальник може посадити молодих і рвучких. Вони обидва дивляться на мене і тільки слабкими кивками відповідають на привітання.

У робочому кабінеті інформаційної групи розвідувального відділу три столи, три великих сейфи, книжкові полиці на всю стіну і карта Європи, також на всю стіну. Прямо навпроти входу — невеликий портрет моложавого генерала. На погонах по три зірки. Іноді, коли ніхто не бачить, я посміхаюся йому і підморгую. Та генерал-полковник з портрета ніколи не посміхається. Погляд його холодний, суворий і серйозний. Очі, дзеркало душі, жорстокі і владні. В куточках губ — легка тінь презирства. Під портретом немає жодного підпису. Немає його і на зворотному боці портрета — я перевіряв, коли в кабінеті нікого не було. Замість імені там стоїть печатка: «Військова частина 44388» і грізне попередження: «Утримувати тільки в захищених приміщеннях Акваріума і підлеглих йому установ». Командний склад Радянської Армії я знаю добре. Офіцер зобов’язаний його знати. Та я абсолютно впевнений, що генерал-полковника з портрета я не бачив в жодному військовому журналі, навіть у секретних.

Гаразд, товаришу генерал, не заважайте працювати.

Переді мною на столі пачка шифровок, які надійшли минулої ночі. Моя робота — розібратися з ними: зміни в складі і дислокації військ противника занести до «Журналу перегрупувань» і нанести на Велику карту, яка зберігається в першому відділі штабу армії.

Перша шифровка відразу заводить в глухий кут: на залізничному мосту через Рейн поблизу Кельна зареєстрований ешелон, двадцять британських танків «Чіфтен».

Ідіоти! В якому напрямку пройшов ешелон? Це посилення або ослаблення? 20 танків — дрібниця. Тільки з таких крихт, і тільки з них, створюється загальна картина того, що відбувається. І аналітик, і прогнозист мають на столі точно такі ж копії шифровок. І від того, що вони абсолютно чітко уявляють собі картину того, що відбувається, тому, що в своїх головах вони тримають тисячі цифр, дат, імен і назв, їм, звичайно, немає потреби піднімати шифровки попередніх днів, щоб там знайти ключ до розгадки такого дріб’язкового питання. Вони з цікавістю дивляться на мене і зовсім не поспішають підказати потрібну відповідь. Я підвожуся зі свого місця і йду до сейфа. Коли перечитати знову всі шифровки попередніх днів, то, напевно, відповідь буде однозначною. А чотири злих ока мені в спину: працюй, старлейте, знай, за що підполковники свій хліб жують.