Розділ «Акваріум»

— Заходьте. Розсаджуйтеся. Всі?

Молодший лідер оглядає нас поглядом. Перераховує. Посміхається Навігатору:

— Всі, товаришу генерал, за винятком шифрувальників, групи радіоконтролю і групи радіоперехоплення.

Навігатор ходить залою, в підлогу дивиться. Ось він піднімає голову і радісно посміхається. Таким щасливим я його ніколи не бачив.

— Завдяки старанням Двадцять Дев’ятого наша резидентура зуміла добути відомості про систему забезпечення безпеки на виставці «Телеком-75», яка має відбутися у Женеві. Подібні матеріали зуміли здобути дипломатичні резидентури ГРУ в Марселі, Токіо, Амстердамі і Делі. Однак наша інформація найбільш повна і отримана раніше від інших. Тому начальник ГРУ, — він вичікує мить, щоб надати заключній фразі більше ваги, — тому начальник ГРУ довірив нам проведення масової вербовки на виставці!

Ми завили від захвату. Ми тиснемо руку Двадцять Дев’ятому. Звуть його Коля Бутенко. Він капітан, як і я.

До Відня він приїхав пізніше мене, однак вже встиг зробити дві вербовки. Варяг.

— Двадцять Дев’ятий!

— Я, товаришу генерал! — Коля підхопився.

— Дякую за службу!

— Служу Радянському Союзу!

— А тепер тихо. Телячі радощі будуть після виставки. Як робиться масова вербовка, ви знаєте. Не діти. На виставку виїжджаємо всією резидентурою. Всі працюємо тільки в добуванні. В забезпеченні працюють дипломатична резидентура ГРУ в Женеві генерал-майора Звєздіна і бернська резидентура генерал-майора Ларіна. Коли буде потрібний вихід на територію Франції, то марсельська і паризька резидентури ГРУ готові до забезпечення. Загальне керівництво здійснюю я. На час операції мені тимчасово буде підпорядкований начальник 3-го напрямку Дев’ятого управління ГРУ генерал-майор Фекленко. Він прибуває на чолі потужної делегації. Миколо Миколайовичу!

— Я, товаришу генерал! — Заступник з інформації підхопився.

— Зустріч делегації, розміщення, транспорт на твоїй совісті.

— Так, звичайно, товаришу генерал.

— В ході масової вербовки застосовуємо звичайну тактику. Коли хтось зробить дурість, то я принесу його в жертву загальному успіху точнісінько так, як паризький лідер ГРУ пожертвував пішаком — помічником військового аташе — в ході масової роботи на виставці в Лє-Бурже. Мій перший заступник (Молодший лідер підводиться) познайомить кожного з вас з тими членами делегації, з якими ви будете працювати. Бажаю удачі.

5

Московський експрес прибуває до Відня о 5:58 вечора. Повз нас повільно пропливають зелені вагони. Трохи скриплять гальма. Вітаю, товариші! Вітаємо вас на гостинній землі Австрії! Носіїв кликати не доводиться. Їх багато. Вони знають, що офіційна радянська делегація не поскупиться на чайові.

Делегація величезна. Офіцери інформації ГРУ, фахівці Військово-промислової комісії (ВПК[11]), експерти з військової промисловості, конструктори озброєнь. Звичайно, нічого цього не вичитаєш в їх паспортах. Коли вірити паспортам, то вони з Академії наук, з Міністерства зовнішньої торгівлі, з якихось неіснуючих інститутів. Тільки ж хіба можна вірити нашим паспортам? Хіба в моєму дипломатичний паспорт зазначено, що я офіцер добування ГРУ? Вітаю! Доброго дня.

На нашій маленькій смішний планеті відбуваються дивовижні речі. Однак вони чомусь дивують лише мене, і нікого більше. Нікому ніякого діла немає до величезної радянської делегації. Ніхто питань не задає. А неясних речей безліч. Чому, наприклад, радянська делегація прямо в Женеву не їде, навіщо вона на три дні у Відні зупиняється? Чому делегація до Відня прибула єдиним монолітним строєм, як батальйон, а в Відні раптом роздрібнилася, розпалася, розсипалася? Чому делегати направляються в Женеву різними шляхами, різними маршрутами: хто поїздом, хто автобусом, а хто літаком летить? Що за чудеса: до Відня поїздом не поспішаючи, а далі літаком? Чому на виставці в Женеві радянських дипломатів супроводжують радянські службовці ООН у Відні, а не радянські службовці ООН у Женеві? Питань багато. Одначе нікого вони не цікавлять. І ніхто на ці питання відповідей не шукає. Що ж, тим краще для нас.