Розділ «Акваріум»

Під годинником на вежі школи дата — 1907. Значить, і Ленін цією школою милувався. А можливо, буржуазний стиль йому не подобався? У всякому разі, він тут жив, на рю де Лозанн, де потім розмістилися резидентури ГРУ, де зараз величезні будинки для дипломатів громадяться. Голову даю на відріз: нелегальні резидентури ГРУ і зараз тут працюють, не знижуючи продуктивності. Гарне місце. Розумів Володимир Ілліч, де жити. Розумів, якими парками гуляти. Робітників він любив, а буржуазію ненавидів. Тому він не жив в робітничих кварталах Манчестера чи Ліверпуля. Він жив у середовищі ворогів, в буржуазних кварталах Женеви. Певно ж, хотів глибше зрозуміти психологію і звичаї буржуазії, щоб бити її безпомилково, щоб усіх зробити вільними та щасливими.

У ті дні тут, парком Монрепо і рю де Лозанн, гуляли терористи, які мріяли вбити російського царя, — Гоц, Діамант, Мінор. Напевно, зустрічаючись з Леніним, вони розкланювалися, піднімаючи чорні капелюхи. А можливо, вони принципово не помічали один одного і не розкланювалися. У всякому разі, коли Ленін взяв владу, він всіх терористів, які потрапили до його рук, перестріляв, а заодно і царя, якого терористи не спромоглися вбити.

Мені потрібно поспішати. У мене всього лише один день. Останній день перед боєм, перед моєю першою зарубіжною вербовкою. Я мушу знати поле битви, як свою долоню, як командир батальйону знає порите снарядними вирвами поле, яким завтра підуть в наступ його хлопці. Та я не поспішаю. Мене зачарував старий парк, який бачив так багато. Тут в жовтні 1941 року на якийсь лавочці відбулася нарада нелегальних резидентів ГРУ в Європі. Поки Радянський Союз не брав участі в європейській війні, гестапо не чіпало його агентуру, хоча і мало деякі відомості про неї. Однак в перший же день війни почалися провали. Почалися масові арешти. Операції по локалізації провалів результатів не давали. Провали множилися. Провали групові. Провали по ланцюжку. Провали, як кола на воді від кинутого каменя. Провали на лініях зв’язку. Зв’язок втрачений. Явки ненадійні. Під підозрою всі. Кожен резидент підозрює кожного свого офіцера і агента, а кожен з них підозрює всіх інших. Кожен резидент вже відчуває подих гестапо за своєю спиною і запах теплої крові в камерах тортур. Кожен безсилий.

У цій обстановці вони зібралися в Женеві. У парку Монрепо. Їм заборонено було це робити. Жоден з них не мав права знати що-небудь про діяльність таких же резидентів ГРУ. Така зустріч — злочин. За таку зустріч, коли в Москві дізнаються, — розстріл.

Однак вони зустрілися. За власною ініціативою. Як вони знайшли один одного? Не знаю. Напевно, по «почерку». Точнісінько так повія у величезному натовпі серед тисяч жінок безпомилково може знайти незнайому подругу по професії. Як злодій бачить злодія. Як той, хто сидів у в’язниці, без зусиль, за якимись невловимими ознаками пізнає того, хто колись також був у в’язниці.

Вони зустрілись. Вони сиділи похмурі, можливо, під цим каштаном. Вовки розвідки. Вища еліта агентурного добування — нелегальні резиденти. Навігатори. Командири. Вони сиділи тут і, напевне, більше мовчали, ніж говорили. Можливо, для них це мовчання було і прощанням з життям, і моральної підготовкою до тортур, і взаємною братньої підтримкою.

Навряд чи хто-небудь, дивлячись з боку, міг подумати, що тут зібралися кращі представники керівництва надпотужної організації, яка не один раз стискала горлянку Європи невидимою, однак залізною хваткою. Навряд чи, дивлячись на цих людей, хтось міг подумати, що кожен з них неподільно керує таємною організацією, здатною проникати у вищі сфери влади і розхитувати підвалини державності, зміщуючи міністрів і цілі уряду, стрясаючи столиці тупотом мільйонних демонстрацій. Хто б міг подумати, що ці люди, які сиділи на лавочці в парку Монрепо, володіли майже необмеженою владою! Вони сиділи в поношених пальто, в потертих піджаках, в стоптаних черевиках. Справжній розвідник не повинен привертати до себе уваги оточуючих. Він непомітний, як асфальт. Він сірий. Зовні.

Це були загнані вовки. Затиснуті в куток. У них не було виходу. Те, що вони робили, каралося в Радянському Союзі вищою мірою покарання і іменувалося страшним терміном «горизонтальні зв’язки в агентурному добуванні». Та в потилиці їм дихало Гестапо.

Вони сиділи довго. Вони про щось сперечалися. Вони прийняли рішення. Вони змінили тактику. Вони змінили системи зв’язку, способи локалізації провалів, перевірок і вербовок. Кожен робив це нібито з власної ініціативи, не доповідаючи в ГРУ про таємну змову. Та й зв’язку з ГРУ тоді не було.

Вони всі пережили війну. Кожен з них домігся блискучих результатів. Вони всі разом доповіли керівництву ГРУ про несанкціоновану нараду 1941 року лише в 1956 році. Всі вони стали героями. Переможців не судять.

Та тільки ж хто за кордоном зважував внесок цих людей у Перемогу? Хто приймав їх у розрахунок, коли планував блискавичний розгром Червоної Армії? Німецькі генерали малювали на картах стріли, що розсікають Радянський Союз до самої Волги. Проте вони, немов картярі, які захопилися грою, забули про те, що хтось може стояти за їхніми спинами і заглядати до їхніх карт, розкривати їхні хитромудрі задуми і зривати їхні найблискучіші плани. Ці непримітні, скромно одягнені люди, які зустрілися в жовтні 1941 року в женевському парку Монрепо, були дуже грізною силою — силою, яку німецькі генерали не враховували, силою, яка коштувала багатьох дивізій, корпусів і армій.

Розділ 17

1

«Аскот», «Епсом», «Амат», «Дербі» — це готелі в Женеві. Це цитаделі ГРУ. Взагалі-то в Женеві будь-який готель в квадраті, обмеженому парком Монрепо, рю де Лозанн, набережною озера і рю де Монблан, давно перетворений у форпост ГРУ або КДБ. З цих готелів рано вранці потягнулися групи добування на лівий берег. Ми прямуємо до виставкового центру Palais des Expositions. Це гігантська споруда будувалося багато років. З величезною, ніби вокзал, залою зливалися такі ж зали, утворюючи безкрає бетонне поле під спільним дахом. Бетон застеляють килимами, поділяють зали перегородками, і кожен виставляє свої досягнення.

Зараз до цієї споруди з усіх кінців Женеви висуваються групи агентурного добування ГРУ. Сюди стікаються групи обробки і агентурного забезпечення. Коли б на величезній карті кожного нашого варяга і борзого, кожну нашу машину позначити рухомий лампочкою, яка світиться, то вийшла б грандіозна картина. Так натовп щурів повільно оточує лева, якому судилося бути з’їденим. Так незліченні радянські дивізії висувалися на штурм оточеного Рейхстагу.

Скільки стягнуто сюди машин з дипломатичними номерами! Скільки сірих, непомітних «фордів» і «Ситроєнів» без дипломатичних номерів! Скільки автобусів та фургонів!

Генеральний консул з Берна і консул з Женеви поставили свої чорні «мерседеси» в різних кінцях площі Плєн де Плєнпалє. Вони не в добуванні. Вони в забезпеченні, і не в агентурному, а в загальному. Коли когось із нас заарештують, вони готові втрутитися, вони готові протестувати, вони готові загрожувати погіршенням добросусідських відносин і санкціями, вони готові поліцію відшивати, затриманих відмазувати.

Радянський посол в Швейцарії товариш Герасимов і радянський посол при відділенні ООН в Женеві товариш Миронова також на бойових постах. Вони також в загальному забезпеченні. Вони не знають, що відбувається, тільки мають шифровану вказівку з Центрального Комітету перебувати в повній готовності — погрожувати, лякати, тиснути, відшивати, відмазувати.

На бойовому посту дипкур’єри. Можливо, буде терміновий вантаж в Москву.

На бойовому посту «Аерофлот». Коли когось із нас заарештують, то «Аерофлот» готовий негайно після звільнення переправити невдаху додому. Щоб шуму менше було. Щоб журналістам їжі не давати. Щоб скандал не роздмухувався. Щоб все було тихо і мирно.