Розділ «Акваріум»

Ах, як здивувалися б дипломатичні кур’єри, коли б дізналися, що, потрапивши до Братислави, контейнер буде переправлений на найближчий радянський військовий аеродром, і там весь його вміст буде спалений у печі. А воно ж так й станеться.

Давно Навігатор наш у посла горище посольства просив. Давно посол нашому Навігатору відмовляв. Ні, каже, та й годі. Однак у Навігатора нашого росте господарство. З кожним роком збільшується кількість сірих ящиків з лампочками та антен різних. Потрібне Навігатору горище. Просить посла, благає. Пропадає місце, а мені електроніку підслуховуючу встановлювати нікуди. Плюнув посол. Дідько з тобою, каже. Забирай горище. Тільки авгієві стайні там. Вичистити їх доведеться. Зумієш — твоє горище. Тільки, цур, мене не підводити. І непотріб з горища прибрати своїми силами.

«Чи багато непотребу?» — Навігатор цікавиться. «Все, що є, — все твоє, — посол відповідає. — Як його прибрати, я не знаю. Знав би, давно б там все очистив. Від попередників спадщина там залишилося...» Вдарили по руках. Віддав посол Навігатору ключик і ще раз попросив не базікати про те, що там, нагорі, лежить.

Розкрив Навігатор горище, особисту печатку посла зламав, включив ліхтаря і отетерів. Забите горище книгами. Красиві книги. Папір крейдований, обкладинки глянцеві. Назви у книжок різні, а автор один: Хрущов Микита Сергійович. Зрозумів Навігатор, звідки це багатство. Багато років тому хотіла Комуністична партія, щоб голос її весь світ почув. Тому промови найрозумнішої в партії людини всіма мовами перекладалися, на найкращому папері друкувалися, по всьому світу розсилалися. По зарубіжних країнах радянські посольства ці творіння всім бажаючим даром роздавали, в усі бібліотеки розпихати. А партія уважно стежила, який посол слово партії добре поширює, а який — не дуже. Між послами змагання: хто більше книг безкоштовно розповсюдить. Рапортують посли: я — сто тисяч! Я — двісті тисяч! А я — всі триста! Ну, добре, в Москві кажуть, раз так легко вони розходяться, раз народи світу не тямлять себе від творів нашого дорогого вождя, ось тобі ще сто тисяч! І тобі також! Поширюй та пам’ятай: в Парижі посол краще тебе працює! А в Стокгольмі надзвичайний інтерес! У Канаді люди так і пруть валом, щоб книги ті роздобути...

Як там в Парижі і Оттаві ці книжки поширювали, не знаю, тільки у Відні їх через багато років на горищі виявили. Пішов Навігатор до посла:

— Викинути на смітник!

— Що ти! — Посол благає. — Дізнаються газети буржуйські, скажуть, що минулого лідера нашої рідної партії ми обманювали, так, можливо, й нинішнього лідера так само обманюємо. Що буде, коли така стаття з’явиться?

— Ну так спалити їх! — Навігатор запропонував. Так негайно ж язика й прикусив. Сам зрозумів, що не можна таку силу книг палити. Усі знають, що коли в посольстві кілька тонн паперу спалюють, значить, війна. Паніка почнеться. А кому відповідати? Спалювати їх потроху також не можна — так горище і за рік не очистиш.

Вилаявся Навігатор непоштиво, шифровку в Акваріум настрочив: отримаємо горище для електроніки, коли посла виручимо без особливого шуму. Акваріум згоду дав. Контейнер надіслав і документи відповідні.

Дві ночі ми, борзяги, книги на собі з горища до контейнера тягали. Зачепиш їх — чхаєш потім дві години. Пил, спека на горищі. Сходи круті. Пробіжишся вгору-вниз по сходах, серце стрибає. Піт ллє. Ах, як же ми тебе, Микито Сергійовичу, матом крили!

Контейнер до самих дверей підігнати довелося, і просвіт між дверима і контейнером брезентом укутати так караул встановити. Дивляться сусіди з КДБ на охорону та на величезного контейнера, від заздрістю посвистують.

Подивилися поліцейські чини ще раз на контейнера, зняли копії з паперів, махнули рукою: біс з вами, проїжджайте. Нічого не поробиш. Ясно поліції, що поцупили спритні радянські шпигуни, нахабно прикриваючись дипломатичним імунітетом, щось важливе, і незрозуміло, як зуміли цю штуку в посольство протягнути. А вже коли це вдалося, то тут нічого не поробиш. Проїжджай!

3

У ГРУ нові віяння. У ГРУ нові люди. Прізвища нових начальників Другого, Сьомого і Дванадцятого управлінь, 8-го напрямку Шостого управління і 4-го напрямку Одинадцятого управління мені нічого не говорять. Генерали та адмірали. А прізвище нового начальника П’ятого управління знайоме до болю. Кравцов. Генерал-лейтенант. П’ять років тому, коли я йшов в академію, він отримав свою першу генеральську зірку. Тепер у нього їх дві. Напевно, скоро буде три. Всі його попередники на цій посаді були генерал-полковниками.

П’яте управління! Під контролем цієї невеличкої жилавої людини всі частини спеціального призначення Радянської Армії. Це не все. І навіть не головне. Йому підпорядковані диверсійні і добуваючі агентурні мережі шістнадцяти військових округів, чотирьох груп військ, чотирьох флотів, сорока однієї армії і дванадцяти флотилій. Йому зараз сорок чотири роки. Успіхів вам, товаришу генерал.

А у мене немає успіхів. Знаю, що потрібно шукати виходи до секретів, а на це не залишається часу. Дні і ночі я в агентурному забезпеченні. Без вихідних, без свят. Одометр моєї машини мовби сказився. Не минає й тижня, щоб на одометрі тисячі кілометрів не додалося. Іноді ці тисячі додаються катастрофічно швидко, і тоді Сергійко Нестерович, наш автомеханік, за наказом Молодшого лідера підкручує одометр, скидаючи зайві тисячі. У нього для цього є спеціальний прилад: коробка і довгий металевий трос в трубочці. Був би я на його місці, неодмінно втік би з цим приладом до Америки. Купував би старі машини, прокручував одометри і продавав їх як нові.

Крутить він одометр не мені одному. Багато нас, борзяг, в резидентурі. І кожен носиться по Європі, немов та руда білочка в колесі в пивничці навпроти посольства.

Одометр — обличчя розвідника. І не маємо ми права показувати своє справжнє обличчя. Крути, Сергійку!

4

Навігатор руки потирає: