Розділ «Акваріум»

Коли не здамся — стану злочинцем, зрадником.

Вважайте мене, братці, злочинцем, холуєм і посіпакою не вважайте.

Однак і злочинцем мене вважайте не дуже великим. Рано чи пізно всі наші вожді будуть визнані тиранами, кривавими лиходіями, волюнтаристами, пройдисвітами, зрадниками, шпигунами, базіками і розпусниками.

Втекти від них — злочин.

А залишатися і виконувати їхні накази?

Холодно в лісі, зимно. Не звик я занадто довго думати. І філософія — не моя парафія. Проте на одне питання я зобов’язаний відповісти сам собі: я тікаю тому, що ненавиджу систему, чи тому, що система мені хвоста притиснула?

На це питання я даю самому собі абсолютно чітку відповідь: я ненавиджу систему давно, я завжди був проти неї, я готовий був ризикувати своєю головою ради того, щоб замінити існуючу систему чим завгодно, проте... Проте коли б система мені хвоста не притиснула, я б не втік. Я б продовжував їй служити вірою і правдою і досяг успіху на цій службі.

Не знаю, почав би я протестувати коли-небудь пізніше чи ні, та в даний момент я просто рятую свою шкуру.

Відповідь на головне питання вийшла чіткою і для мене невтішною. Потрібно було раніше починати! Потрібно було тікати при першій можливості. А ще краще — працювати проти системи, як працювали Пеньковський, Константинов, Філатов.

Чи можна ситуацію виправити?

Ні. Пізно. А можливо, й не пізно. Коли мені вдасться вирватися з Акваріума, я буду жити тихо, не висовуючись, або я можу...

Що ж я можу?

Я сиджу нерухомо кілька хвилин, а потім формулюю для себе висновок: я запроданець і зрадник. Я заслуговую вищої кари за те, що самовільно покидаю систему. Я заслуговую тієї ж вищої кари за те, що не боровся проти неї. Зараз я рятую свою шкуру, та, коли вивернусь з цієї халепи, почну боротьбу проти цієї системи, ризикуючи врятованою шкурою.

Коли мені вдасться втекти, я не буду сидіти мовчки. Буду працювати. Багато годин на день. Коли мені не вдасться зробити що-небудь серйозне, я хоча б напишу кілька книг. По п’ятнадцять годин на день я буду писати. По одній книзі на рік.

Зостається останнє питання: куди втікати?

Питання легке. У Британію. Британія вислала одного разу 105 радянських дипломатів — резидентури КДБ і ГРУ в повному складі. На таке ніхто, крім Британії, не наважився. Раз вони свої інтереси можуть захищати, може статися, вони і мої зможуть захистити. 105 розвідників відразу! Статистика на користь Британії.

Тепер потрібно вирішити, як зв’язатися з урядом Великобританії. Шлях один — через представників цього уряду. Чим менше бюрократичних щаблів, тим швидше буде прийняте рішення. Однак до посла мене не пустять.

Отже, я йду до будь-якого високопоставленого англійського дипломата. У британського, американського, французького посольств мене напевно чекають хлопці з Акваріума. Значить, потрібно йти до дипломата додому. Навігатор, звичайно, і це передбачив, проте контролювати підходи до місць проживання всіх західних дипломатів високого рангу він не зможе. Крім того, я піду пішки, сховавши машину в лісі.

5

Будинок у британського дипломата великий, білий, з колонами. Доріжки дрібними камінчиками посипані. Сад розкішний.