Розділ шостий, в якому розпочинаються й раптово припиняються роботи

— Воно, може, й на добре. Я особисто — рішуче проти знесення кордонів і впровадження безвізового режиму, — раптом запротестував мер. — Бо доки існують кордони, доти буде й різниця в цінах, а значить — можна буде заробляти на контрабанді. А доки існують візи — доти можна продавати охочим липові довідки про працевлаштування чи доходи, можна переводити за гроші через кордон нелеґалів, зрештою, віза — це статусна річ. Ми, влада, контрабандисти, митники і решта поважних людей їх маємо, а бидло й бідота, весь цей простий електорат — навіть мріяти про них не може!

— Саме це ми й хочемо виправити! — романтично промовив Тис.

— Ні, не це! — заперечив Ікар. — Тобто це, але не зовсім. Або не передусім. Розумієте, наша патріотична ідея полягає в тому, щоб збудувати тунель, про який ніхто не знатиме. Але попервах він буде занадто вузьким для всіх українців, тому спочатку ним підуть наші вантажі, посилки за кордон і так далі.

— Ну а згодом, з роками, ми, звісно, розширимо тунель для всього народу України, — хитро підморгнув Геній Карпат, роблячи великі очі й показуючи на Тиса.

— Тобто на першому етапі користуватися ним будемо ми, для наших скромних потреб? — Золтан Барток рвучко й зацікавлено підсів до столу.

— Ні! — заперечив Тис.

— Аякже! — в один голос підтвердили Ікар і Геній Карпат.

— То як це все-таки буде? — перепитав мер.

— Ми, тобто Ичі, копаємо тунель. Ми прикинули, що вся справа займе не більше шести місяців. Уже під кінець осені все має стати на рейки і запрацювати. Відстань тут коротка, а дуже глибоко ми копати не будемо, тому справа легка. Ну, і все зовні виглядає як підготовчі роботи для встановлення міського фонтана, у пресі пишемо про Фонтан Єдності, адже ми багатонаціональний край, євроінтеґрація і бла-бла-бла. Прориваємо тунель в Угорщину й поставляємо туди кожен свій товар. Тим часом урочисто відкриваємо фонтан, жителі радіють, малеча ходить у нього пісяти, туристи фотографуються. Всі задоволені. Ну а потім, ясна річ, поволі євроінтеґруємо Україну. Ось така послідовність.

— Але ж нам треба переводити за кордон людей! — не здавався Тис.

— Михайле Олексійовичу, — зрозумів усе мер, тож і намагався взяти ситуацію під контроль. — Спорудження тунелю — довгий і коштовний процес. До того ж небезпечний. Тому наші компаньйони вкладають у нього перші гроші, а коли він запрацює, ми перевеземо в братню Угорщину трішки товарів, щоб заробити кошти на подальше розширення й оснащення тунелю. Коли він стане достатньо широким, Мірча люб'язно проведе ним кілька партій пакистанців і китайців — у рамках експерименту: ми ж не можемо ризикувати здоров'ям і життям українців. Коли все перевіриться і запрацює, тоді й почнемо євроінтеґрацію. Ви ж учитель, мусите це розуміти!

— Ага! — прицмокнув Тис і підняв чарку, але та виявилася порожньою.

— Зоє Леонідівно! — гукнув збадьорілий міський голова. — Несіть нам повний комплект, не кожного дня зустрінеш таких свідомих меценатів!

Коли на столі з'явилася нова пляшка з новими квашеними делікатесами, Золтан Барток наповнив чарки, по-батьківськи ніжно огледів своїх відвідувачів і піднесеним тоном державного службовця промовив:

— Друзі, ви справжні патріоти нашого міста, вірні сини рідної землі. Вами пишалися б Тарас Шевченко і Валерій Лобановський. Я вдячний за вашу патріотичну ініціативу. Фонтан — це справжній подарунок, який зробить місто гарнішим, людей щасливішими, а Україну — тут мер гигикнув — європейськішою! Тож я охоче беру патронат над вашим проектом і наказую розпочати роботу вже завтра! За Фонтан Єдності! За Україну і Європу!