Розділ дванадцятий, в якому зі сцени зникають зайві

Добряче випивши, Тис захотів у туалет. Він перепросив і пішов до вбиральні, де постояв, спершись лобом об стіну, поки тоненька цівочка бомбардувала нутрощі золотого унітаза. Закінчивши й аж крякнувши від задоволення й полегшення, вчитель історії вирішив на хвильку спуститися вниз, до підвалу, куди вони з Генієм Карпат два тижні тому занесли бідолашного Ичі. Нікому нічого не сказавши, Тис зиґзаґами почалапав униз. Спустившись на найнижчий рівень, він зайшов у кімнату, де мав лежати травмований компаньйон. На своє здивування, вчитель там нікого не виявив, хоча апарат підтримки життєдіяльності стояв на місці. Подумавши, що він помилився, Тис почав відчиняти всі двері, але скрізь у кімнатах було порожньо, а деякі з дверей узагалі виявилися дверцятами велетенських холодильників, ущерть заповнених різним м'ясом. Учитель щиро здивувався, що такій тендітній і самотній жінці можуть знадобитися аж такі колосальні запаси харчів. Тис піднімався нагору, принагідно зазираючи у всі кімнати на своєму шляху, але гробаря ніде не виявив. У вітальні продовжувалася учта, яку вчитель перервав запитанням:

— Скажіть, а куди подівся пацієнт, ну, гробар, Ичі? Я ніяк не можу його знайти, хотів присісти біля нього й розказати про наші успіхи. Мені здається, що і в комі людина все чує, і якби він дізнався, наскільки просунувся вперед наш проект, то це б додало йому сил оклигати. От я й пішов, а його там, де ми його тоді з Мірчею залишили, немає. Апарат стоїть, а Ичі — нема! — п'яно розвів руки Тис.

— Не хвилюйтеся, дорогенький, у нашого колеги все гаразд, я його, так би мовити, вже євроінтеґрувала, — грайливо відповіла Дияволиця.

— Як це так євроінтеґрувала? — не зрозумів вчитель.

— А так, потрошку, частинами, спочатку — рука, потім — нога, а потім і решта. Так що він тепер уже в Європі, першим вирвався вперед! — пирснула сміхом Уляна Дмитрівна, а за нею й усі, крім Тиса, зайшлися несамовитим реготом.