Розділ «Повстань, Лазарю!»

— До дружини.

— Що ж, це цікаво. Рідкісний товар. Але, дозвольте поцікавитися: навіщо вам мої гроші? Ви — людина забезпечена. Якщо вам потрібен кредит, зверніться в банк. Або в ломбард.

— Як ви слушно помітили, я людина забезпечена. Але зараз відчуваю фінансові труднощі. Тимчасові, зрозуміло. Гроші є, але їх вкладено у справу. Мої партнери по бізнесу проти того, щоб я закладав основні фонди. А без їхньої письмової згоди... Коротше, я дійшов до вас.

— На любов, звичайно, попит є, тим більше до дружини... Почуття дефіцитне. Проте мої можливості обмежені. Боюся, запропонована сума вас не влаштує.

— Скільки?

— Ви збираєтеся з часом викупити заставу?

— Так.

— І вас не цікавлять терміни? Відсотки?

— Звичайно, цікавлять. Але в першу чергу мене цікавить сума!

— Поспіх не йде на користь, Лазаре Петровичу. Скажімо, п’ять тисяч.

— Євро?

— Так.

— Мені потрібно більше. Дайте п’ятнадцять.

— Ні. Забагато для мене. І дуже мало для серйозної інвестиції. У мене складається враження, що ви просто хочете позбутися свого почуття. А гроші вас не хвилюють. І, одержавши їх, ви сюди більше не повернетеся. Втім, це не моя справа. Сім тисяч. Це остання ціна.

— Згоден.

— Півроку під п’ятнадцять відсотків за весь термін.

— Тридцять річних? Та це ж... Згоден!

— Спочатку мені треба пересвідчитися у якості товару. Якщо застава не підійде, я негайно поверну її вам.

— Добре.

— Сидіть де сиділи. Не вставайте. Не робіть різких рухів. Думати можна про що завгодно. Хоч про мене, у найбрутальніших виразах. Я входжу.