— Може, ви?
Капосна старушенція скосила око на товсту подругу — цить, мовляв, дурепо! — і демонстративно відвернулася. Весь вид її ясно свідчив, що вона мовчатиме, як підпільник на допиті. Не виключено, що й мовчала свого часу. У гестапо.
— А я знаю, я знаю!
— Що ти знаєш?
— Де Пан Карпич живе! Лихвар!
Знайомий карапуз. «Вождь червоношкірих», зимовий варіант. Шапка-«півник» відважно збита набакир, куртка розхристана, на лівому черевику розв’язався шнурок. У правій руці затиснута міцно зліплена сніжка.
— Ну, і де?
— У крайньому під’їзді.
— У правому чи в лівому?
Хлопчисько задумався. Мабуть, з визначенням «правого» і «лівого» у нього виникли проблеми. Тому, не мудруючи, він просто вказав рукою:
— Оно в тому. Третій поверх, тридцять перша квартира. Код на дверях...
Обидві старенькі пронизали карапуза пекучими поглядами. Але той, ігноруючи натяки, не забарився вибовкати страшну військову таємницю:
— ...двадцять один!
— Спасибі, Штірліце, — усмішка вийшла тоскною. Навіть сонце в пластику дорогих окулярів зблиснуло на мить і згасло. — Ти хоч знаєш, хто такий лихвар?
— Так Пан Карпич і є — лихвар! Бо лихий такий.
Шоколадний батончик «Lion» потішив хлопчиська не менше ніж минулого разу — жувальна гумка. Юний інформатор з гигиканням помчав до приятелів, що зводили посеред двору монументального сніговика. Замість класичної морквини носом сніговику слугував іржавий водопровідний кран з маховиком-вентилем; очі — катафоти від велосипеда. Капелюх — кришка від маслофільтра — завершувала футуристичний дизайн. На бігу хлопчисько з силою запустив у голема сніжкою, попавши прямо в око. Уцілілий катафот криваво блиснув, немов у замороженого Термінатора.
— Ей! А ще Пан Карпич всяку фігню бере! — вундеркінд виявив несподівану ерудицію. — Під відсотки! У вас фігня є?
Двір перетинали добряче вичовгані ковзанки. У чисто вимитих вікнах красувалися наряджені ялинки. Легкий морозець покусував ніс і щоки. Пахло святом: Новим Роком, подарунками, хлопавками, шампанським і неодмінним салатом «олів’є». Хотілося приєднатися до хлопчисьок: веселитися і дуріти. Але чотириокий Лазар йшов уперед, і плечі його хилилися, немов довгополе пальто було виготовлене із дубових дощок.
Код виявився правильним. Замок брязнув затвором автомата, пропускаючи в затхле нутро під’їзду. У ніс вдарив сморід котячої сечі й застарілого тютюнового перегару. Лазар квапливо попрямував сходами. На третьому поверсі він зупинився перед дверима з бронзовою табличкою «31» і, зібравшись з духом, рішуче натиснув на кнопку дзвінка.
Довгий час нічого не відбувалося. Потім у вічку зблиснуло світло, і одразу ж знову потемніло. Чотириокий відчував, що за ним спостерігають, і стояв спокійно.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Де батько твій, Адаме?» автора Олді Генрі на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Повстань, Лазарю!“ на сторінці 6. Приємного читання.