Розділ «Повстань, Лазарю!»

— Вибач, смачного сьогодні немає. Забув. Тримай, купи собі сам.

Карапуз грошей не брав. Він мовчки позадкував, немов чотириокий тримав у руці якусь гидоту, обманку, зловживав довірою дитини.

— Бери, бери... Чого ти?

Не відповівши, карапуз розвернувся і побіг геть, до приятелів, що захоплено палили з рогаток по аптечній пляшці, підвішеній на мотузці. На бігу він вихопив свою рогатку і навскидку розніс пляшку вщент. Дивлячись йому вслід, чотириокий стенув плечима, заховав десятку і побрів до знайомого під’їзду. На ходу він висвистував хабанеру з опери «Кармен». Виходило фальшиво. Двічі Лазар вступив у калюжу, сильно забризкав брюки, але не звернув уваги.

— І ходить, і ходить, а чого ходить? — голосно повідомила хазяйка дога Роккі.

Собака тужливо завив. Погоджуючись або протестуючи — неясно.

У під’їзді, як завжди, тхнуло кішками й тютюном. Спускаючись у підвал, Лазар відчув, що до знайомого букету додається новий відтінок: вогкого розкладу. Мабуть, труби, яких у підвалі багато, частенько проривало. Вхідні двері, на щастя, виявились незачинені. Пройшовши повз ряд дощатих стулок, оснащених здебільшого різьбовими замками «Антипаніка», за якими мешканці під’їзду зберігали запаси солінь і різний мотлох, він заглибився в підвал. Потяглися труби: товсті, лискучі, порослі цвіллю.

По одній з труб метнувся щур, сховавшись в імлі.

— Здрастуйте, — ввічливо сказали звідти, де зник щур.

Лазар придивився. Біля стіни, підстеливши клейонкового дощовика, а поверх дощовика — старий бушлатик, сидів худий, наче скелет, чоловік. Одягнений чоловік був у спортивний костюм, охайно залатаний у найнесподіваніших місцях.

«Бомж», — байдуже здогадався чотириокий.

— Здрастуйте. Це ви Гицель?

— Так. А ви, напевно, пан Остімській? Лазар Петрович?

— Ви мене знаєте?

— Мені про вас М’ясник розповідав. І Стьопа.

— Отже, візьметеся? — без передмов запитав чотириокий.

— Ні, — так само стисло відповів Гицель.

— Чому? Ви ж можете?

— Убити почуття? Можу. Але ж я сказав вам: М’ясник... і Стьопа. Я про вас все знаю. У вас зараз не почуття, а фікція. Тінь. Примара. Я не беруся битися з тінями і займатися екзорцизмами примар.

— Екзорцизми! — з гіркою насмішкою передражнив Лазар. — Бісів так проганяють. А примари — вони начебто розсотуються. Насвітанку. Що ж це ви, з такими муарованими слівцями, у підвалі сидите?