Глядач — це я.
Я сплю в обіймах залу.
Мій сон жене
Те, як життя загиблому сказало:
«Пробач мене».
Ніру Бобовай
Бери моє добро, і горе-злощастя на додачу...
С. Маршак
1
Ненавиджу «приватний сектор». Нашу місцеву «одноповерхову Америку». Авжеж, недільним днем, звичайно, чудово вибратися сюди з друзями: шашличок, «Ізабелла», «Бері шинель, пошлі домой». Розслаблено привалитися до стовбура старої груші, відчуваючи спиною його тепло навіть крізь сорочку...
Злитися з природою, без зайвої фамільярності з її боку.
Але вночі або пізно увечері, як зараз — красно дякую! Особливо коли ти не груші під шашлик оббиваєш, а матюкаючись крізь зуби і спотикаючись через два кроки на третій шкандибаєш по тутешніх канавах. І добре б п’яний! — тверезий я сьогодні. Сотка «Борисфену», розпитого на швидку чарку в Будинку Офіцерів, не рахується. По-перше, по стогону, який тут піснею зветься, тільки на танку линвою їздити. По-друге, ліхтарі відсутні як класово чужий елемент, а винятки з правила розбиті пустунчиками-аборигенами. По-третє ж, оскільки я нечастий гість на околицях, є чималий шанс блукати цією самою Гиївкою, як Мойсей пустелею, сорок років, доки виберуся до землі обітованої. Вирішив, називається, «дорогу зрізати», дурень...
Неподалік, здається, з боку «Червоного Жовтня», щось бабахає: раз, другий. Шпана петардами грається. Або саморобними вибуховими пакетами. Якщо в наше освічено-ринкове століття комусь ще не ліньки набивати їх сумішшю магнієвих ошурків і перманганату калія, відомішого в народі під назвою «марганцівки». Ех, пам’ятаю, в золоті шкільні роки... Ч-чорт! Так і ноги переламати можна. А вони, рідні, мене-вовка годують. Повернути назад? Переживе Наташчина бабуся без моєї двадцятки до неділі, нічого їй не зробиться! Вона всіх нас переживе, ця бабуленція. Так, Мальбрук повернувся з походу: здається, до метро звідси праворуч.
На повороті, на щастя, була визначна пам’ятка місцевої архітектури: кривий від гордощів ліхтар із лампою, вщент засидженою мухами. Чи хто вже там її засиджував, цю лампу. От прямо під стовпом із кущів бузку на мене й випала людина.
— Д-до... поможи! «Швидку»... поранений я...
Пальці, вкриті іржавою коростою крові, лещатами чіпляються за лацкани куртки. Тріщить тканина. Прямо перед очима — блиск металу. Наручники! Мабуть, злочинець, з-під конвою втік... в’язниця ж поряд, на Полтавському!..
— Напали, гади... гроші! гроші забрали!.. Менти... або бандюги у формі... м-ментовській...
Ліве вухо у нього надірване, стримить хрящем. Очі каламутні, обличчя, як і руки, вщент залите кров’ю. У мертвотному світлі ліхтаря воно видається неживим, наче в мене вчепився небіжчик. Або клоун у гримі. Цирковий грим зблизька — сильне видовище. Не для слабкодухих.
— Врятуй, б-брате...
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Де батько твій, Адаме?» автора Олді Генрі на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Ваш вихід, або блазнів ховають за огорожею“ на сторінці 1. Приємного читання.