Розділ «Маргарита Хемлін Дізнавач»

Дівчинці чотири з чимось, а вона розуміє, що таке любов у родині.

Свій швидкий приїзд я пояснив Любочці бажанням скоріше побачити її і відчути її ласку. Вона зраділа.

Ми намітили спільну поїздку до Києва — купити дещо з господарства і для Ганнусі, що росте не щоднини, а щогодини.

Але мене терміново відкликали з відпустки.

Євсей Гутін застрелився з табельної зброї. У себе в сараї.

Белки майже не стало — сама тінь хиталася. Діти — нічого. Трималися з розгублення й нерозуміння.

Довид Срулевич поводився по-молодецькому. Я зголосився організувати похорон. Але він усе взяв на себе.

Обґрунтував:

— Час такий, що єврейські похорони тобі робити не можна. Не так зрозуміють. А ми з Белкою хочемо, щоб по-єврейськи. Без рабина, але все ж таки. Я потихеньку сам кадиш прочитаю. Зусель теж від себе помолиться осторонь, від людей подалі, але хтось обов’язково вгледить. А в разі чого на мене вкажуть. А ти тут ні до чого. Правильно? Не ображаєшся?

Покійний Євсей лежав на підлозі. На простирадлі. Як у євреїв вимагається за законом. Стрілився він у серце. Обличчя мало добрий вигляд.

На всіх підвіконнях свічки.

У Довида комір сорочки надірваний. У Белки сукня трохи зіпсована — по шву розпорота.

Я запитав — чому?

Довид мотнув головою — звичай.

Страждають, отже. Одяг на собі рвуть. Зрозуміло.

Заходили люди.

Жінки голосили. Чоловіки мовчали.

Зусель бубонів в іншій кімнаті. Розгойдувався, голова накрита смугастим покривалом, з-під нього й лунало бубоніння. Молитва.

Я згадав Діденка.

Кажу тихенько: