Розділ «Маргарита Хемлін Дізнавач»

Лаєвська підійшла до мене, взяла під лікоть і довірливо прошепотіла:

— Добре, що Євсей у серце прицілився. А то якби в голову — зовсім погано. У закритій труні — нестерпно. Згодні?

Я машинально кивнув, але стримано зауважив:

— Чому в закритому? Прикрили б голову, а тулуб на видноті.

Поліна гмикнула і відійшла.

Так, мені як фронтовику не раз доводилося переконуватися: хто вмер, тому вже добре. Якщо важка смерть, то трошки інша справа. Але в основному після закінчення процесу — все одно вічний спокій.

Ось і Євсею стало добре. Тим більш просто в серце.

Перед живими виросло питання: що робити з дітьми? Троє хлопчиків. А Белка сама. Ну, Довид, звичайно. Але мати є мати, і на ній головна турбота про харчування та одяг, виховання і таке інше. А Белка саме здала позиції стрімко й одним ударом.

Громадськість із роботи допомагала. Зібрали кошти. Я й збирав. Ми з Любочкою зробили чималий внесок з останнього, що мали. Вона проживала з Белкою і дітьми кожну вільну хвилину, разом із Ганнусею йшла і робила все, що треба і можна. І словами, і руками.

Згодом стало зрозуміло: Белка з’їхала з глузду. Дивного в такому факті мало. Але дітям не поясниш, чому мама не каже словами, а мукає і виє. І це ще дрібниці.

Курінь, що влітку діти збудували у лісочку неподалік, став для Белки схованкою. Сидить там і сидить. Холодно, дощ. Але сидить. Як побитий собака, їй туди приносять їжу — то Довид, то моя Любочка. Поставлять біля входу, умовляють поїсти. Вона ну ніяк. Уночі виходить начебто погуляти. Не заходячи в хату, до дітей. А вони плачуть. Цікавляться. Де мама? Плюс жахлива антисанітарія з її боку.

Ми з Довидом порадилися і прийняли важке рішення віддати Белку на тимчасове лікування в лікарню, у Халявин.

Лікарі казали, що її стан може змінитися на краще. Існує непевна можливість такого розвитку.

Але у всіх своє життя. І наше з Любочкою життя продиктувало нам такий закон: узяти до себе молодшого хлопчика Йосипа двох років. До повного одужання Белки. На скільки вийде, на стільки узяти. В рамках патронату.

Григорія і Володимира взявся тягнути Довид. Зібрав бебехи, продав хижку Євсея з Белкою, свій будиночок з пристойним городом, і поїхав в Остер. Чому в Остер — незрозуміло, але вільному воля. Мабуть, під впливом Зуселя Табачника.

Наш з Любочкою вчинок був зустрінутий моїми колегами з ентузіазмом. Кожен прагнув узяти участь. Продуктами зі своїх городів, домашніми заготовками та іншим. Але їжа — половина справи.

Скоро, через два місяці по тому, як її поклали в лікарню, стало зрозуміло, що Белка до здорового стану не повернеться. Вирок лікарів виявився безжальним, але чесним. За що їм спасибі. Зайва надія нікому не допомагала. Тільки гірше.

Так у нашій сім’ї з’явився юридичний син. Назавжди, як ми пообіцяли з Любочкою одне одному і самому хлопчику теж. У присутності Ганнусі.

Минуле відсунулося вдалину. І бачилося, як у сніговому тумані.

Але ось якось у неділю я пішов на базар.