Розділ «Маргарита Хемлін Дізнавач»

Попереду було свято — Новий рік. З довгим наказом Любочки, в радісному піднесеному настрої я йшов чудовою дорогою — мимо колишньої П’ятницької церкви, свого часу наполовину висаджену на повітря. Але білий сніг укрив важкі рани війни, і здавалося, що це не руїна, а пагорби і пухнасті узгір’я, а під ними чистота і, можливо, майбутня трава і квіти.

Чомусь пригадався Діденко з його думкою щодо Бога. Ну, хіба не зрозуміло, якби Бог був, як він затуманював дітям голови, хіба ж Він допустив би таку війну? Не допустив би. Проста логіка. Я навіть постояв секунду і до себе твердо сказав на адресу Діденка: «Без логіки все може зійтися. Будь-які кінці з будь-якими кінцями. А з логікою — ні. З логікою голову не задуриш».

І тут на мене налетіла Лаєвська. У всій своїй красі. Лисиця навколо шиї, пухова хустка, гарне пальто дуже в талію. Білі бурки з коричневою обробкою. Причому на підборах. Ось вона на цих підборах і не втрималася, посковзнулася. І вчепилася в мене.

Підвела вгору очі і скрикнула:

— Ой, товаришу Цупкий!

— Цупкий, особисто Цупкий, — кажу, — а хто ж вас, Поліно Львівно, серденько, підтримає, щоб ви не гепнулись! — засміявся я від душі.

Був гарний настрій.

Лаєвська посміхнулася на весь нафарбований ротик, я побачив золоту коронку. А раніше не було. Я б помітив. Важлива прикмета.

— Михайле Івановичу! Я саме до вас збиралася. До свята щось принести.

І так сказала, начебто милостиню пообіцяла.

Я суворо відповів:

— Нічого нам не треба. У нас усе є. Діти ситі, одягнуті, взуті. Спасибі.

І рушив далі своєю дорогою.

Але Лаєвська не відпустила.

Тягне назад за лікоть:

— Я не тільки від себе. Я від людей. І Євочка Горобчик дещо хоче передати. Пам’ятаєте Євочку? Сестричку бідної Лілечки? Пам’ятаєте?

І за своєю звичкою полізла мені своїми червоними губами просто в обличчя. Фіксою блимає. Зіницями. Жах!

Я спинився:

— Ну що ж, заходьте. Увечері ми завжди вдома. Гуляти холодно. Заходьте. Тільки ненадовго. Йоська прихворів. І Ганнуся бухикає.

Лаєвська розуміюче закивала і вже вслід мені стиха вигукнула: