Розділ «Маргарита Хемлін Дізнавач»

Грали начебто життєрадісно, але нудно. Підспівували мало. Коли заграли українську — «Ти казала у неділю» — загорланили всі. Хором. Пісня що треба. На віки. Народна.

Що характерно, єврейські діти у великій кількості. І малі, і старші — різної статури. Здебільшого худенькі та хирляві. Але й товсті в тому числі. А українські — всуціль худенькі. Порода. Єврейська дитина краще засвоює їжу. Або годують її особливим способом, як гуску на заріз. Упихають у горлянку. А наші: поїв, не поїв — бувай здоровий, біжи з хати.

Я, як сторонній, швиденько пройшов повз.

Але за мною ув’язався член весільної команди з червоною пов’язкою на рукаві:

— Товаришу, випийте з нами за здоров’я молодих. Запрошуємо від усієї душі.

І так у мене вчепився, кліщами не розтягти.

Горлає, як скажений:

— До нас ідіть, до нас! Усіх запрошуємо! Увесь Остер гуляє!

І — цілковита увага до моєї особи з тилу і з флангів.

Я, звичайно, не мушу. Тут тільки зачепись язиком, одразу розкрутять на повну котушку. Звідки? Хто? До кого? Навіщо? Дешевше підкоритися і потім непомітно зникнути.

У голові миттєво склалося: якщо запитають, скажу, що проїздом, зі службовою метою.

Зайшов у хату. Там навколо столу гуртувалися деякі гості. Ясна річ, панував безлад. Тарілки з недоїдками, пляшки напівпорожні. Нічого підозрілого.

Від фаршированої щуки у пів-столу — голова і хвіст. Голова теж нашпигована, як у євреїв прийнято. Але не з’їли.

Я відцурався, що через поранення міцного не вживаю. Попросив чистої водички. Мені дали склянку узвару: червоний, з калиною, грушами. Як годиться.

Я підняв склянку і кажу:

— Спасибі, товариші. Бажаю щастя і спасибі, що покликали за свій стіл.

Увійшли молоді. Вона — здорова дівка років до тридцяти. Волосся чорне, кудлата. Очі, щоправда, гарні. Чорні. Наречений трохи підкачав зростом і статурою. Але на обличчя нічого. Не страшний. Старший за неї. Років на п’ять. Масть — русява, з рудизною. Очі різного кольору — одне блакитне, друге ясно-каре. Рідкісна прикмета.

І з неї, і з нього — списувати словесний портрет саме задоволення. Ні з ким не переплутаєш навіть у загальних рисах.

За молодими увійшли гості. Нагорлалися, підборами землю побили, настав час закусити.

І знову оглушили мене своїм гирканням. Але, дивлюся, українці навіть розмову їхньою мовою підтримують. На жарти відгукуються веселим сміхом. Підморгують.