Розділ «Маргарита Хемлін Дізнавач»

Євсей засвітився, хоч я його й боляче стиснув за плечі.

— Не вийде, Мишо! Ми проливали кров разом. Не вийде.

Я не знав, як підтримати товариша, і тільки сказав:

— Отож.

Настала можливість поїхати в Остер, як я хотів і планував. А вдома я пояснив: їду на батьківщину, в село Рябина, що між Харковом і Сумами. Далеко від Чернігова. І на роботі поширив ту саму версію. Відгриміла велика війна. У мене мати та батько закатовані фашистськими нелюдами як передові колгоспники, причому батько — активіст. Востаннє вклонитися могилі батьків — на таке мотивування я змушений був зважитися. Соромно.

Але в той же час не соромно. Після Остра я намітив і справді дістатися до Рябини. Якщо вийде.

Хто не знає, пояснюю.

Заднім числом завжди легко засуджувати. А в ті роки почуття були напружені пожарищами минулої війни. До щастя подати однією рукою. І будь-яка перешкода після кровопролитних боїв бачилася незначною на мирному тлі. Це я не для філософії, а для знаття.

І таку перешкоду мені втнула Горобчик Лілія.

Так, цікава жінка до своєї смерті. За чутками на її адресу. Але її нема. А у мене неприємності. Прикро? Прикро. Але нехай. Чесне ім’я дорожче я не знаю за що.

Євсею нічого не сказав. Відвертість — добре, а совість краща. І совість мені диктувала: нікого не треба зачіпати. Є оперативне положення: в курсі — отже, причетний.

Перед потягом прогулявся вулицею Цеткін.

Будинок 23 не видавав жодного звуку.

Я обігнув будівлю ззаду, переліз через паркан.

У курнику мертва тиша. Двері розчинені, ані пір’їнки, ані зернинки.

Остер — відома єврейська місцевість. Приблизна більшість євреїв. Решта українці. Трохи росіян.

Посеред руйнувань подекуди росли будови. Непоказні, але з добротного лісу. Вдома — не вдома, але й не зовсім шпаристі бараки. Люди самі для себе будували. Дошка до дошки пригнані на совість. А потім ще й обшиють дранкою. Жити та жити.

Остер зустрів мене весіллям. Одружувався єврей з єврейкою. І гості, будемо відверті, суцільно євреї. Не без українських товаришів, але загалом і в цілому. Лунала єврейська мова, особливо з боку старих.

Веселощі вже сягнули такого ступеню, що танцювати вивалили з хати надвір.

Грав оркестр — скрипка, бубон, акордеон. Я відразу зазначив: акордеон трофейний, німецький. Надивився в Німеччині. У німців два інструменти для веселощів — губна гармошка й акордеон. У євреїв скрипка, ясна річ. Тепер ще й акордеон додали. А скрипаль якийсь недороблений. Абияк. Потім зрозумів — шульга. Скрипку не по-людськи тримає.