Розділ «Маргарита Хемлін Дізнавач»

Не через компот-яблука. Скромна, і коли на неї наступають, киває, не подумавши.

Коли Лаєвська пішла, Люба тільки й сказала:

— Ну, Поліна! Раптом полюбила. Полюбила — а гроші давай. І які! Я б за такі гроші до неї не пішла. Мишо, що робити?

— Гроші треба віддати. Віддамо. Я віддам. А гостинчиками своїми нехай подавиться.

Ганнуся зі свого куточка повторила:

— Подавиться. Нехай.

Дитина. Не розуміє глибини.

Після зарплатні я прийшов до Лаєвської.

Виклав папірці на стіл без особливого запрошення.

Не приховую, готувався до затримки у Лаєвської. Будьмо відверті, до її балачок. Але вона ані словечка зайвого не сказала. Мовчки взяла гроші, перерахувала.

Проспівала майже пошепки:

— Так, за мою роботу людям не шкода віддавати належне. Якщо зроблено — отримай. Чи не так, Михайле Івановичу? Я кажу, те, що належить, завжди віддають. Зрозуміли мене?

Я машинально відповів:

— Зрозумів.

Лаєвська тицьнула мені в руку торбу: гостинці. Я взяв, щоб не нагнітати зайвого. Думав, по дорозі викину.

Але не викинув.

Сказав Любі:

— Гроші заплатив. Гостинці приніс. Дурна вона, звичайно, Лаєвська Поліна Львівна, тобто навіть не дурна. Натура в неї. Єврейська. Іноді здається, що вони дурні. А це їх натура бере за комір. Вони не винні.

Люба кивнула:

— Я її навіть не думаю засуджувати. У них нація така. Треба знати і мати на увазі.