Розділ «Маргарита Хемлін Дізнавач»

— Саме так. А яблука — що ж, вони ні до чого.

Підійшла Ганнуся, узяла рум’яне яблуко, надкусила. І сік по підборіддю потік.

Я витер долонею. Обережненько. Обійняв доньку з усією можливою ніжністю.

Входини ми як такі не святкували. Об’єднали з моїм виходом у чергову відпустку. Серед гостей і Євсей, звісно.

Треба визнати, в той час загострилися косі погляди на євреїв. Деякі товариші зі служби навіть натякали, що Євсей Гутін — мені не надійний товариш. Але я не реагував.

Бували випадки перегинів — і євреїв звільняли невиправдано, а як данину ситуації космополітизму. Але це лінія партії, і її не обговорюють узагалі. А від Гутіна я не відмовлявся. І він це цінував.

Входини вийшли чудові. Душевні.

Любочка наготувала всього. Ганнуся їй допомагала як могла. І на стіл вони подавали удвох. Ганнуся знизу, зі свого зросту, а Любочка впевнено, зверху ставила на стіл: як з неба лягали на землю, ну, на стіл, Любоччині пиріжки з начинкою, пампушки з часником для борщу, холодець, вінегрет і таке інше.

Краса сімейного життя обіймала мене зусібіч і аж заважала дихати.

Ми з товаришами між собою переговорили, що якби всі вміли культурно відпочивати, нам було б менше роботи. Жартували, ясна річ.

Гості були дуже задоволені.

Після всіх залишилися ми з Євсеєм.

Любочка з Анею мили посуд на кухні.

Євсей між іншим сказав:

— Довид Сергійович ходить сам не свій. Не збагну, що з ним коїться. Впевнений, що Табачник воду намутив. Пам’ятаєш, я тобі про Табачника, дурника перехожого, розповідав?

— Ну.

— Довид товче, що політика трошки пішла в інший бік: замість організованого вивезення євреїв призначено їх по одному вбивати. Це ж треба таке вигадати! Вбивати під виглядом бандитизму, щоб капіталістичний світ не хвилювати. З бандита — хто спитає? А якщо за вказівкою партії, то можуть і ґвалт за океаном підняти. А їх по одному хіба повбиваєш? Дурня. На голову не налазить.

— Їх? А ти не рахуєшся?

Євсей закрутився на місці. Начебто по кишенях став шукати дріб’язок, а він у дірку провалився, в чобіт чи ще куди.

— Гаразд. З Табачника нічого взяти — волоцюга, жебракує, байки розказує. Шкідливі, але байки. Натомість Довид ще сповна розуму. Усім відомо, що сповна. Ти б йому вкоротив язика. Не нам вирішувати лінію. Ясна річ, якщо організовано вас усіх евакуюють — для вас же й краще. Ти, наприклад, на новому місці роботу собі одразу знайдеш. Ви коли окремо опинитеся, у вас так само злодії лізтимуть в очі. І бандити. І шпана. А іншим — професорам-академікам, звичайно, страшнувато. Пошани їм буде менше. І грошей менше. Довкола ж такі самі — професори-академіки-скрипалі-піаністи. Ти тільки уяви — повезуть вас у нову місцевість, і ви влаштуєте там собі єврейський рай. Ти будеш головним міліцейським начальником. Ну, не головним, але на керівній посаді. Хіба погано? Інтелігенція пише вірші, музику, кіно. Ви маєте дякувати.