Розділ «Маргарита Хемлін Дізнавач»

Євсей начебто щось намацав у кишені, радісно кивнув:

— А ми й дякуємо. Дякуємо. Ось, знайшов. — І тицяє папірець трубочкою. — Довид адресу залишив. Поїхав до Табачника в Остер на побивку.

— Навіщо мені адреса? На чорта?

— Довид велів передати. Щоб не на словах, а папірцем. Учора пізно поїхав. Сьогодні передаю. Не на роботі. Як годиться.

Я подивився на Євсея новими очима.

— Які в мене можуть бути справи з Довидом? Я його не виношу. І не приховую.

Євсей спохмурнів:

— Я в чужі справи не лізу. Ніколи. Гадав, ти мене поважаєш. Звідки я знаю. Довид щось махлює з цегляної справи. Може, він тобі цегли підкидає нишком. Для сарайчика на старій квартирі. Ти хотів будувати. Він мені якраз і натякнув: для користі особистої твоєї справи переказати адресу. Ну, тепер ти переїхав, тобі сарайчик прилаштовувати ніде. Але мало що. Була б цегла. Правильно?

Я відповів рішуче:

— Неправильно.

Прочитав папірець. Адреса така: Остер, вулиця Фрунзе, за останнім будинком від кінця. Землянка.

На прощання Євсей пробурмотів:

— Ти, Мишко, люди кажуть, недокрутив з Мойсеєнком. Пам’ятаєш, який руки на себе наклав?

— Ну. Пам’ятаю. В очах висить щоночі.

— Кажуть деякі, і в нашому відділенні теж. Темне діло. Темне. Я як можу — осаджую, не чіпляйтесь, кажу, до Мишка, усе що треба — зробив. Артист нервовий трапився. Ось і кінець.

Я різко обірвав:

— Які твої розмови, я знаю. Вихляєш. І розмови твої з вихилясом. Конкретно, хто бочку котить?

— Друкарка Свєтка. Вона з начальником зараз крутить. Губи бантиком склала і навмисне при мені процідила: «Миша твій, Євсей, недогледів. З тобою дружить, аж обіймається, а недогледів». Свєтка — хвойда. Шльондра. Сама б не додумалася. Повторює.

Я розвернув Євсея обличчям до себе і закінчив нашу розмову таким чином:

— Через тебе до мене претензії. Бачиш, зачепили. Гутін — сумнівний з національного питання, Цупкий з Гутіним обіймається і взасос цілується, давай по Цупкому вдаримо. Ні. Не вийде в них!