Розділ «Маргарита Хемлін Дізнавач»

Сіма відповіла, що пішов із хлопцями, а чи там вони зараз чи ні, їй невідомо.

Мирон наказав з’ясувати і чекати подальших розпоряджень на тому місці, де діти.

Сіма запитала:

— Я не знаю, де їх знайду. Може, на річці або на Вовчій горі. Які твої розпорядження мені чекати, якщо ти не знаєш, де нас із ними знайти?

— Іди, Сімо. Іди подалі.— Мирон підвівся, погладив дружину по спині і підштовхнув до дверей. — Іди. Я знайду. Ви будете галасувати, ви тихо не вмієте. Ось я по галасу і знайду.

Сіма пішла.

Мирон сів.

— Ви ж, Михайле Івановичу, вже перерахували. Не ламайте комедію. Поняті-шмоняті. Ми з вами і є поняті. Інших не треба. Якщо хочете знати, я радий, що ви капшук знайшли. Він мені поперек горла висів. Де знайшли?

— У льосі у Довида. Вміла людина ховала. Не кажіть мені хто. Сам знаю. Євсей ховав. Точно?

— Точно.

— Хто знав, що схованка в льосі?

— Я та Євсей.

— Як? А Зусель не знав? А Довид не знав? А Малка? Про які гроші вони товкли?

— Про інші, напевно.

— Чому Євсей у вас не сховав?

— У мене не сховав, бо у мене Сіма розумна. І в льосі вона порядкує. І варення там тримає. Та інше корисне. А цю гидоту я у свій льох не пустив. Мені гидко, щоб у моєму рідному льосі, де моя їжа міститься, яку мої рідні син з дружиною їдять, у тому числі і я сам, містилося ось це я не знаю що.

Мирон промовляв хоч підвищено, але без нервів. Нерви він випустив раніше, в комірчині. Разом із блювотинням своїм п’яним. Яке я бачив на власні очі. І він знав, що я бачив і спостерігав.

Тепер він був мій.

— Ну, Мироне Шаєвичу, розповідайте.

Показання Мирона зводилися до такого.