Розділ «Маргарита Хемлін Дізнавач»

Гришка і Вовки не було. Я попросив чолов’ягу-візника знайти Файду, щоб той організував фельдшера чи когось подібного.

Приблизно за годину з’явився Мирон. З фельдшером, з возом.

Довид лежав майже непритомний. Прибігли хлопці з халвою. З порога кинулись до діда пригощати. Обмазали його всього, поки я їх не відігнав з поясненнями, що дідусеві зле і треба дотримуватись тиші.

Зусель визирав із-за шторки з нерозуміючими вигуками.

Я попросив його підійти ближче до Довида.

Зусель не підійшов. Вчепився в рядно і тягнув, тягнув униз, аж поки стрічка порвалася і він повністю вкрився дірявою рядниною. З-під неї він продовжував свої нерозуміння, зривався на крик. Але не молився. Точно, не молився. Молитву я б розрізнив.

Вовка і Гришко сиділи рядком. Пакунок з халвою розшарпався у них на колінах і вони тицяли туди пальцями. Потім злизували.

Довида повантажили на підводу і повезли в лікарню.

Я не поїхав. І Файда не поїхав. Я засумнівався, може, треба б простежити.

Файда пихато запевнив:

— Якщо я наказав, виконають усе в кращому вигляді. Ми там будемо заважати. Медицина! Я знаю. Я в госпіталях повалявся. Ви тут заночуєте, товаришу Цупкий? Якщо ні, я до себе хлопців заберу. Зусель залишиться. До нього покличу сусідку. Не хвилюйтеся.

— Заночую тут. До з’ясування.

Гришко із Вовкою довго перешіптувалися перед сном.

Гришко запитав, що з ними буде, якщо дід помре.

Я сказав, що Довид буде жити, поки вони виростуть. Я маю відомості.

Хлопці заснули.

Я пішов за штору до Зуселя.

Він лежав з розплющеними очима.

Адресуюсь просто до нього, як до нормального, і кажу впівголоса:

— Бачиш, Зуселю, як виходить. Довид у лікарні. Становище хитке. Ти усвідомлюєш?