Розділ «Маргарита Хемлін Дізнавач»

— Але у нас із тобою, Довиде Срулевичу, не політика. Не вона між нами стала. А стала між нами громадянка Лаєвська Поліна Львівна. Розумний і підступний ворог.

Довид і тут кивнув.

Я продовжив:

— Зараз ми з тобою вмиємося, і все таке інше. Хлопців умиємо. Поїмо. А потім підемо на Десну з дітьми. І Зуселя візьмемо. Нехай усі в Острі бачать, що ми з тобою заодно. А розмову поки відставимо.

Ми з Вовкою і Гришком поуминали все, що притягнув Файда.

Старі до Миронової їжі не доторкнулися. Довид випив чай. Зусель — не знаю чим попоїв. Із-за штори ані звуку не долітало.

Діти зраділи походу на Десну.

Довид залишив Зуселя вдома. Щось сказав йому по-єврейському.

Розташувалися на бережку під вербою. Дітей я тримав у полі зору і постійно гукав, щоб мали совість і не пірнали на глибині.

Довид кидав камінці з берега у воду. Кидав і кидав. Вони робили кола.

Я теж став кидати. Мої летіли далі.

Хлопці помітили гру і висловили бажання влаштувати змагання.

Я не поспішав розпитувати Довида щодо суті справи, яка мене цікавила.

З півгодини тягався з хлопцями на мілині, кидав камінці з різними дитячими примовками.

Довид за нами не стежив. Ліг і, здається, заснув.

Я не перешкоджав. Сон — найкращі ліки. Уві сні людина переноситься від себе самого. Мені й треба було, щоб Довид перенісся, щоб він відвернувся від себе. Якщо таку людину раптово змусити пробудитися, поставити йому запитання, можна добре з’ясувати необхідне.

Я так і зробив.

Довид швидко розплющив очі.

Я не дав йому остаточно повернутися до себе:

— Чому Євсей застрелився? Швидко.