Розділ «Маргарита Хемлін Дізнавач»

Довид лежав нерухомий. Брудний, мокрий від зусиль і ще чогось. Переляк стався у нього страшний, звичайно.

Не відповів.

Просте питання. З побуту. Гарне питання для переходу до серйозного.

Я повторив питання наполегливіше.

Довид кивнув.

— Брешеш, тут треба спритні пальці. У тебе скручені й товсті. Белка тобі примочки готувала проти скрипу в суглобах. Євсей рецепти по знайомих збирав. Знаю я, хто розв’язував-зав’язував. Гришко. Гришко, ясно. Його, напевно, Євсей вчив. Не відповідай! Це ж треба дійти! Рідний дід рідного онука неповнолітнього залучає до підготовки злочину. Навіщо в сидір поліз? Гроші шукав? А якби вони у мене й були від Зуселя, я не дурень, щоб тягати за собою в сидорі. Тим більш, ніяких ваших грошей я й в очі не бачив. Між собою шукайте. Погано ви всі змовилися.

Довид мовчав.

Спробував підвестися. Я йому допоміг. Розв’язав руки. Натягнув сорочку. Запитав, де річка — йому трохи помитися, випрати штани.

Довид на мене дивився спокійно. Я його розумів. Справу зроблено. Не вийшло як треба. Але справу зроблено.

Фінку я крутив у руках, поки розмовляв. Коли підіймав, одягав Довида, поклав знаряддя замаху на траву подалі.

Установив старого міцно на ногах.

Кажу:

— Он-о фінка валяється. Хочеш, дам тобі. Хочеш, тут кинемо. Може, ще спробуєш? Ночувати буду у вас. За хлопцями скучив. Книжку їм почитаю на сон. Уночі спробуєш. Я спати буду міцно. Втомився з тобою варнякати. Ну?

Відповіді не очікував. Узяв фінку, засунув Довиду в кишеню штанів. Гидко в такі штани залазити рукою. Але нічого.

Довид йшов повільно. Сумнівався, в якій стороні річка. Але скоро знайшов.

У сутінках мився. І я теж.

Викрутив насухо Довидові штани. Поки дійшли додому — зовсім обсохли.

Ніч минула, як я припускав, удало. Хлопці тягалися зі мною до останнього, книжку слухати відмовилися, я їм розповідав усно історії з нашої з Євсеєм служби.

Зусель хропів за шторою.

Довид ночував надворі.