Розділ «Маргарита Хемлін Дізнавач»

Я зберігав спокій і їв стоячи. Сало шкварками прилипло до деруна з усіх боків, і я облизував пальці. Некультурно, але яка культура в даний момент?

Файда почервонів. Махнув рукою — не тією, якою тримався за горло.

— Михайле Івановичу. У вас просто підозрілість. Підозрілість, а не підстави. Робите з мухи слона. Може, я до вбиральні схотів, і не зміг бігти за вами. А потім ви зникли з очей. Бур’ян. Будяки. Колючки різні. Ви з Довидом буквально напролом простували.

Гришко та Вовка давно слухали і пирскали в кулаки. Особливо щодо вбиральні.

Я їм видав по деруну, але наказав — рядном, яким укривалися діти, не втиратися. В крайньому разі облизувати руки аж до ліктя.

Хлопці їли весело, я на них милувався.

Подав голос Довид.

— Мироне, рота закрий. Йди додому чи куди тобі треба. Дякуємо за їжу.

І так сказав, що Мирон аж вивітрився з хати. Портфель, щоправда, хапнув. Не забув. І горло не відпустив.

Довид пішов надвір.

Я за ним.

Він невдягнений і я.

Кажу:

— Чи не за фінкою, га, Довиде?

— Ні. Я її у вбиральні вчора викинув. Хочеш, пошукай у дірці.

— Треба буде — пошукаю. І знайду. І не в таких місцях знаходив. Я руки забруднити не гидую.

— Що зі мною зробиш?

Довид спитав спокійно. Не дивно, що він не переживав. Переляку не було. Хай там що, а переляк я розрізняю.

Я відповів, що робити з ним нічого не маю наміру. Мені тільки треба, щоб він не вважав мене за дурня. Ось моє виняткове прохання і наказ по-доброму. А те, що він на мене з фінкою кинувся, то всяко буває. На мене і Євсей одного разу кидався. З пістолетом. Випивши ми були. Посперечалися через політику.

Довид кивнув.