Розділ «Маргарита Хемлін Дізнавач»

Лаєвська засміялася.

Так зі сміхом до мене і повернулася:

— Так, права Лілечка, ляпнути ви можете. Дуже смішно. — І тут же прошипіла: — Досміялася.

Я такого стерпіти не міг. Не міг — і баста.

— Я вас зараз пожалію. Ви без тями зараз. Ви багато в житті пережили. Навіть більше, ніж деякі. Можливо, ви собі щось придумали з незрозумілими намірами. Залишаю вас і вашу совість у спокої. Приходьте до тями. Видужуйте. Я на відміну від вас — людина перш за все. А вже потім співробітник органів.

Йшов я під її сміх.

На даному етапі я зазнав поразки. Моє гуманне ставлення Лаєвській до дупи. Вона буде гнути свою лінію до упору. Але де упор — питання.

Я настільки заглибився у свої думки, що не помічав дороги.

Ноги принесли мене на вулицю Клари Цеткін, до хати Лілії Горобчик. Тобто Єви Горобчик.

Вона, не звертаючи уваги на робочий час, стояла біля хвіртки у всій своїй красі і розмовляла із Хробаком. Певно, прощалися. У всіх на виду. Побачили мене, але навмисне відвернулися.

Я пройшов метрів сто до повороту. Сховався за деревами. Коли Хробак пішов своєю дорогою, а Євка грюкнула хвірткою, попрямував задами до її хати.

У кімнаті ми з’явилися одночасно з Євкою. Я — крізь прочинене вікно, вона — крізь двері.

— Ну, Єво, здрастуй. — Я перейшов зопалу на «ти». — Чому не вітаєшся?

Євка злякалася. Але зберегла показну гордість.

Сказала з викликом:

— Мало вам на роботі догану зробили, то тепер зовсім проженуть!

— Сідай, Євочко. Чому не на роботі? Конвеєр іде, а тебе нема. Із залицяльником прохолоджуєшся в робочий час.

— Звільнилася. Тимчасово не працюю. І не із залицяльниками, а з нареченим. У нас весілля через два тижні.

— Твій наречений у курсі, що ти із сіоністами водишся? Із Зуселем Табачником, наприклад. Возиш його на собі в Остер. Погрожуєш Довиду, щоб Зуселя беріг як зіницю ока.

Євка опустила руки. Гонору в неї поменшало.