Розділ «Частина ІІ Зеленоводдя»

Як тільки військо тебердів опинилося навпроти армії мегаполіса, довкола них теж засвітилося енергетичне поле сіро-зеленого кольору.

Марк намагався розгледіти детальніше бодай одного теберда, та скільки зображення не поверталося і не наближалося, він бачив тільки одну темну масу, яку оберігало попелясте сяйво.

Тебердів було значно більше, ніж континентальців. Вони теж розташувалися, утворивши овал, який за розмірами перевищував коло війська Бети.

— Сили нашої армії вистачить проти їхньої? — захвилювався Марк.

Мудрий Пророк посміхнувся, почувши слово «нашої», і кивнув головою.

Погляд Марка був прикутий до зображення. Теберди поволі оточували військо континентальців, притискаючи його до «стін» міста.

— Новий стратегічний хід, — спокійно констатував Пророк. — У минулих протистояннях вони спочатку старалися знищити або армію, або мегаполіс.

Континентальці враз розімкнули зовнішні кола і стали швидко телепортуватися, утворюючи захисну лінію обабіч міста.

— Вочевидь, ви знали заздалегідь про такий маневр, — виказав припущення Марк. — Чому ж тоді військо не було розміщене у таку позицію відразу?

— О, не так все просто, як виглядає, — відповів Мудрий Пророк. — Ми ніколи нічого не знаємо напевне, особливо це стосується пророцтв і таких непередбачуваних істот, як теберди. — І він додав: — Розумніше розраховувати на власні сили та знання.

Розташування мешканців Зеленоводдя створило надзвичайної краси картину: увесь мегаполіс сяяв різнобарвними вогнями, на злітних майданчиках по периметру міста стояли одягнені у святкові жовтогарячі мантії континентальці. А при основі велетенської конструкції лежали багряні квіти із кристалами-тичинками усередині… І все це оточувало яскраве кольорове сяйво силового поля. «Справжнісінька різдвяна ялинка», — подумав Марк.

А тим часом з усіх боків почали натискати теберди. Вони просто нагромаджувалися по периметру і підіймалися вгору по місту, приглушуючи світло силового поля.

Марк намагався розгледіти обличчя бодай одного теберда. Та, на жаль, бачив тільки широкі каптури їх темно-фіолетових мантій, що ховали не тільки обличчя, а й усе тіло.

— Вони — не фізичні, — повторив Пророк. — А накидки — тільки витвір чиєїсь фантазії, у якій нас, континентальців, хтось вміло і нахабно переконує… — закінчив він.

— Я здогадуюся, хто це… А-рі-хан-друс, — по складах вимовив Маркус Великий, не відриваючи погляду від протистояння.

— Можливо, — відповів гном. — Віднедавна він став уособленням чорної досконалості.

— І вочевидь він — наймогутніший серед тебердів, тому що вони підкоряються його наказам, — продовжив Марк.

— Логічний висновок, — схвально кивнувши головою, сказав Пророк.

«Різдвяна ялинка», всіяна полум'яними квітками і обрамлена фіолетовими торочками, мінилася барвами, ворушачись біля підніжжя. Це рухалися у танці мужні воїни: пелюстки квіток, які вони утворювали своїми накидками, то розкривалися, то закривалися, а то раптом розліталися, утворюючи красиві візерунки.

— Протистояння зовні нагадує дитячий калейдоскоп, — зауважив Марк. — Тільки я ніяк не можу зрозуміти, яким чином вони рухаються так синхронно? Хто віддає команди?