Розділ «Частина друга Влада Сатани»

Але ж звідки тут електрика, коли всюди, де йшов Андрій, і в тисячах місць, де він не був, навіть смолоскипи ледь-ледь жевріли? А це ж дійсність. Ось воно, підморгує, вабить рядами жовтих вогнів, — стародавнє місто. Світле місто.

Увесь наступний день Андрій провів у спостереженнях за підходами до ріки. Закопавшись у торішнє листя серед кущів дерези, він ретельно вивчав берег, запам’ятовуючи кожну ямку, кожне деревце чи кущик, намічаючи маршрут, яким сьогодні вночі пробиратиметься до міста.

Тепер Андрій перебував лише за кілька сотень метрів від нагромадження уламків із бетону та металу, які були колись Московським мостом. Ними він і перейде на той берег. У цьому місці ріка була завширшки десь близько чотирьохсот метрів, а залишки мосту, як помітив Батлук, Темними не охоронялися.

Сморід стояв неймовірний. То тут, то там він помічав ями з ледь присипаними трупами, цілі купи трупів. На мілководді дрібна хвиля погойдувала кільканадцять роздутих тіл, які навіть не спробували дістати, аби поховати. Облога міста забирала безліч життів Темних та зомбі, але на місце одного загиблого поплічники Люципера гнали десяток нових.

У котре вже Андрій завмер, зачаївши подих і прислухаючись. Зовсім поруч, не поспішаючи, пройшло кілька людей, швидше за все — патруль. Наскільки він уже знав, двічі на день, вранці та ввечері, берегову смугу Темні ретельно прочісували.

Він дочекався, доки кроки віддаляться, і повернувся до спостереження: навряд чи його виявили б, навіть наступивши на м’яку купу сухих гілок, трави та прілого листя, якими Андрій був прикритий.

Скоро вже стемніє, а потім, перечекавши ще кілька годин, після півночі, коли темрява буде найщільнішою, можна рухатися до мосту. Аби не трапилося чогось непередбачуваного, адже навкруги повно Темних і зомбі. Андрій зараз перебував майже посередині їхнього велетенського табору.

Він усміхнувся, згадавши раптом витвори розумників-писак, в яких розповідалося про те, як відважні розвідники переходять лінію фронту під ранок, мовляв, у цей час сон вартових найміцніший. Це ж який йолоп-командир дозволить, щоб у нього на постах усі поголовно спали? Війна — то не іграшки.

Але його плани несподівано мало не полетіли шкереберть. Неподалік зупинився якийсь загін і почав розташовуватися на ночівлю.

За десяток кроків від Андрія солдати заходилися ладнати місце для багаття. Ще не вистачало, щоб вони поткнулися до його схованки за хмизом!

Андрій злився, та вдіяти нічого не міг. Йому загрожувало просидіти в цій купі сміття ще добу, а за цей час він, чого доброго, зовсім ослабне від голоду і не зможе пересуватися. Від трупного смороду вже паморочилася голова, й млосний клубок постійно стояв у грудях, заважаючи ковтати.

На щастя, командир загону кудись ненадовго пішов, а коли повернувся, то наказав своїм воякам перейти в інше місце.

Поступово табір вгамувався. Андрій дивився на місто і не міг повірити, що, ймовірно, вже сьогодні він ходитиме його вулицями, дихатиме його повітрям. Не міг уявити, як зараз усе там…

Він ще раз глянув на зірки. Чумацький Шлях усе більше повертався, отже, вже давно минула дванадцята. Місяць, що яскраво світив увечері, зайшов за обрій, і земля відразу вкрилася темрявою, яка здавалася ще більш щільною на тлі яскравого світла прожекторів, що висвічували смугу протилежного берега, невпинно рухалися поверхнею води або час від часу освітлювали Лівобережжя, викликаючи розлючене виття сатанинських орд.

Час! Андрій тихо виліз зі своєї схованки й обережно рушив до води. Незважаючи на те, що він добре вивчив майбутній шлях, знову й знову проходячи його подумки, вночі, коли місцевість змінювалася так, що й упізнати неможливо, він тричі заблукав і одного разу мало не загримів у свіжовикопану яму, наполовину заповнену трупами.

Чергового разу відхилившись убік, Андрій просто наштовхнувся на спини людей, що сиділи навколо згаслого багаття. Жар, що залишився, жеврів у неглибокій ямці й світла майже не давав. Андрій зосліпу наткнувся на чиюсь пряму постать і вкляк: от-от пролунає здивований скрик… Тиша.

Придивившись, Андрій зрозумів, що біля багаття нерухомими статуями сидять зомбі. Зо три десятки, рядами, тупо дивлячись у землю.

Двоє Темних спали поруч, загорнувшись від нічної прохолоди в плащі, а без них ці нещасні були зовсім безпорадні. Обережно, аби не розбудити Темних, Андрій відповз убік.

Нарешті ось він, міст. Найближча до берега напіврозбита опора виростала з води метрів за десять від берега, майже вщент усіяного вирвами. Певне, міст розстрілювали з міста артилерією, аби захиститися від легіонів зомбі, які під орудою Темних і демонів лізли на протилежний берег.

Тут було глибоко. Вже на третьому кроці Андрій опинився у воді по груди, а ще за два йому довелося вже пливти.