Розділ «Частина перша Пришестя темряви»

Він повернувся до Буби, уважно оглянув його з голови до ніг і холодно подивився у вічі.

— Що, привід до заколоту знайшов? Повторюю: тут усе вирішую я, тут вам не депутатські збори, а диктатура!

— Максе, без образ. Йдеться про наші життя, і погрози тут абсолютно даремні. Можливо, ти й переконаний, що це — твій друг, можливо, він і був колись класним хлопцем. Колись… — Буба вдавано зітхнув. — Ми не маємо проти тебе нічого, та й стосовно цієї людини теж. Але ж небезпека надто велика.

Було ясно, що голомозий здоровань використовує ситуацію, яка склалася, аби збурити оточуючих проти Макса. Поки що достатньої підтримки він не мав. Поки що…

— Ти, певне, забув про те, що сказав чаклун, — спокійно зауважив Макс. — Ця людина не становить небезпеки. Окрім тебе це чули й інші. А якщо ти щось маєш до мене особисто, то я будь-якої миті до твоїх послуг.

Його тихий голос подіяв краще, ніж якби Макс кричав та розмахував зброєю. Люди супилися, ховали погляди, сопіли, але і відвертої ворожнечі не виявляли.

Буба відчув, що і цього разу його не збираються підтримувати. А чим закінчиться його зіткнення з Максом сам на сам, йому було добре відомо.

— Ходімо, — коротко кивнув Макс.

Пропустивши Андрія поперед себе, він слідом за ним спокійно зійшов вузькими східцями, немов прикривав йому спину. А може, так воно і було.

— Тепер він ще на якийсь час заспокоїться, — посміхнувся Макс, дістаючи пляшку. — Як і кожен дурень, він вважає себе розумнішим за всіх і впевнений, що веде цю партію. Ну, а я постараюся зробити так, щоб він якомога пізніше дізнався про те, що помилявся. Звичайно, є й такі, хто бажає бачити його босом, але вони ніколи не наважаться на відкритий виступ. Тож і вони, і Буба чекатимуть на зручний момент. Ну і я теж… зачекаю.

— А що, коли вони все ж наважаться? Моя поява піддала жару, щось тут стає незатишно.

Макс посміхнувся і налив солідну порцію віскі.

— Будеш?

— Ти не відповів.

— Знаєш, за нашими законами, коли хтось має до когось претензії…

— Знаю. А часто б’ються?

— Ні, не дуже. Кому хочеться ризикувати? Ну, а психів, чи тих, хто не проти погратися з долею в орлянку, ми відправляємо з якимось корисним завданням нагору. У двох таких вилазках рідко хто виживає, а в трьох — ніхто.

— Зачекай… Виправ мене, якщо я тебе неправильно зрозумів. Ти розраховуєш на те, що Буба…

— Так воно і буде.

Макс підніс склянку із золотавою рідиною до очей і подивився крізь неї на Андрія. Той похитав головою.