Розділ «Павло Бондаренко Тінь Люцифера»

— Так ти… Господи, він тримає тебе для своїх цілей?!

— Дурнику… — ласкаво глянула дівчина. — Невже ти цього не знаєш? Адже це є в легендах і міфах, у всіх магічних книгах… — Ти для нього — інструмент, річ… — уперто бурмотів Сашко. — Негідник… — Сашко, припини, а то я ображуся. Ти… нічого не знаєш ані про мене, ані про нього. Коли дізнаєшся, то будеш ставитися до цього інакше, обіцяю тобі.

— То скажи.

Вона похитала головою.

— Не можу. Але дуже тебе прошу, пообіцяй, що віритимеш нам. Вірити Миколі Михайловичу. І довіряти.

— Не знаю…

Вона підвелася, присіла перед ним навпочіпки, довго дивилася в очі, потім обхопила руками шию і невміло поцілувала. — Усе буде добре, Сашко. У кожного з нас у цій битві своя роль, і ми зобов’язані зіграти її до кінця. До кінця, чуєш мене?

— А потім?

Вона загадково всміхнулася і раптом, зовсім як дівчисько, показавши язика, втекла до своєї кімнати. Харків, площа Грудневого повстання, 9, 28 березня 1933 року. 19.00. Сашко постукав в обшарпані, з облупленою червоною фарбою двері й за кілька секунд побачив на порозі Антона Губського.

— Сашко, чортяка, привіт, яким вітром?!

Антон кинувся його обіймати. Повіяло свіжим запахом горілки.

— Ну, проходь, проходь.

— А мені можна?

За-за спини Штепи з’явився Блюмкін. Губський ошелешено завмер, розгублено ворушачи губами, однак відступив у глиб квартири й неохоче запросив:

— Звичайно, заходьте, Якове…

— По батькові та на «ви» зовсім ні до чого, — перебив його Блюмкін, — чи ти мене вже в діди записав? — А ми до тебе спеціально з Москви приїхали, — сказав Сашко, роздягаючись. — Потяг пізно прийшов, ми до вас, в управління, там сказали, що ти вже пішов додому. Гарно живеш, — чекісте, о сьомій вечора вже відпочиваєш. Ми цілодобово працюємо.

— Та це лише сьогодні. Три дні у відрядженні, з машини не вилазив. — Губський спохмурнів, скривився і з неприхованою злістю мовив:

— Робота… щоб її… Ненавиджу.

— Чому так?

Сашко добре бачив, що настрій Антона при згадці про роботу впав. Відзначив про себе нові зморшки біля очей, довкола рота, нездоровий колір обличчя. Певне, та криза, яка погнала Губського з Москви, з гарної посади, не минула. Антон пив… — Ну, проходьте, проходьте до кімнати. Я зараз щось перекусити організую.