Розділ «Павло Бондаренко Тінь Люцифера»

— Ти чого, Сашко? — не зрозуміла Ірина.

— Ой, не можу… — витирав сльози Івченко, — три перці… три… ух, ну ви даєте… Він хотів щось пояснити, але новий напад реготу обірвав його на півслові. — Так, Сашкові більше не наливати! — вигукнув Максим, прибираючи зі столу порожню чарку.

— Ох…

Сашко нарешті заспокоївся і, намагаючись віддихатися, сказав:

— На етикетці було написано не «Три перці», а «З перцем».

Російською — «С перцем».

Сміялися вже усі.

— Ну так і писали б уже російською, — не вгавав Макс. — Гаразд, нехай у вас, але ж це експорт до Росії, хто тут вашу «мову» розуміє?

— Ну, це ж наша горілка. До речі, в нас є не лише «Перцівка». Союзвіктанівська, «Немирів», тернопільська «Товтри». А «Луга-Нова» — «Житня» чи «Мускатна»? Це моя улюблена фірма. Я колись привіз «Білу Королеву» друзям до Росії, відтоді жодної іншої не визнають.

— Як мало ми один про одного знаємо, — тихо мовила Ірина, — після цього роз’єднання… Я от можу судити про ваше життя лише з телевізійних новин, а вони в нас…

Вона махнула рукою.

— А ти коли-небудь була в Україні? — запитав Сашко.

— Ні.

— То я тебе запрошую. Коли закінчиться все це… ця експедиція, приїздіть з Максом. Будь-яка горілка до ваших послуг. Ну, й наше знамените сало звичайно. — Слухай, — сказав раптом Макс, — ну навіщо ми розбіглися? Он Європа об’єднується, а ми…

— Ох, Баринов, не починай, — зморщилася Ірина.

— Ну серйозно, скажи мені, кому покращало? Івченко іронічно примружився.

— А ти що, імперіаліст?

Сашко ніколи не був ура-патріотом, але це чомусь його зачепило. — Вибач, якщо я тебе образив, — знітився Макс, — я не хотів. Не думай, що я поділяю точку зору тих психів-жириновців, я, скоріше, належу до тих, хто змирився з існуючим становищем, уже змирився. Та все ж… Що заважає створити міждержавний союз за типом європейського? Яка могутня структура була б.

— Є СНД.

Макс скривився.