Розділ «Павло Бондаренко Тінь Люцифера»

— Усе, ходімо. При ній — жодного слова.

Вечеря була надзвичайною. Чудові пельмені, які роблять лише на російській Півночі, мариновані гриби, копчена риба. Жінки пили наливку, а для чоловіків Ірина поставила на стіл семисотграмову пляшку «Московської».

Уперше в житті Наталі спробувала журавлину.

— Ну, як? — пошепки запитав її Сашко.

— Кисла, — скривилася дівчина.

— Ну, давайте по останній. — Максим розлив залишки горілки.

— Давайте вип’ємо за успіх нашої безнадійної справи.

— Ти вже за це пив, — усміхнулася Ірина, — чи вона настільки безнадійна, що ніякої горілки не вистачить?

— Майже вгадала.

Макс спохмурнів, а тоді знову взявся за чарку.

— Поїхали.

— Добра горілка. — Микола Михайлович відсунув порожню чарку і всміхнувся. — Ніколи не думав, що її можна пити такими порціями й при цьому отримувати задоволення. — А, так, у вас же її п’ють лише в коктейлях. Там більше води, ніж алкоголю. — По-різному в нас її п’ють, Ірино, по-різному. А я, схоже, зрозумів головний секрет російської горілки.

— Який? — В очах Макса застрибали веселі бісики.

— Гарна й багата закуска.

За столом гримнув сміх.

— От-от, — підтримав Штепу Сашко, — і, до речі, це секрет не лише російської горілки.

Макс зморщився:

— Терпіти не можу вашої «Перцівки». До речі, купили тут недавно, не пам’ятаю вже, якого заводу. Так нас надурили: написано — три перці, а у пляшці виявилося лише два. Махлюють.

— Можливо, — згодився Івченко.

Він хотів ще щось сказати, та раптом закашлявся і голосно зареготав.