Розділ «Павло Бондаренко Тінь Люцифера»

Попереду, на перехресті, з’явилися жовті «Жигулі» із синіми блимавками, з яких вискочили озброєні люди в бронежилетах.

— Оп-па… Менти. Чорт, не встигли проскочити. Та дарма.

Макс зупинив «УАЗика», покопирсався у внутрішній кишені й прикріпив до лобового скла листок із широкою діагональною смужкою.

— До наших спецперепусток їм зась. Сидіть спокійно.

Машина рушила, наближаючись до патруля. Здоровань у камуфляжі вийшов на середину дороги і, перетинаючи їм шлях, владно підніс жезл. Макс пригальмував.

— Старший лейтенант Семенов, — відрекомендувався міліціонер, — операція «Перехоплення». Будь ласка, вийдіть з машини, приготуйте документи. Машину — до огляду.

Його напарники доволі грамотно розосередилися біля свого авто, готові будь-якої миті прикрити товариша. Макс мовчки кивнув на скло. Міліціонер посвітив ліхтариком, придивився і зручніше перехопив автомат. — Це — перепустка на автомашину, а нас цікавлять пасажири. Ви людина військова, повинні розуміти, в місті стрілянина. — Ти що, лейтенанте, читати не вмієш? Це тобі не вошива виконкомівська «тачка», це — армія!

— Документи!

За знаком лейтенанта його напарники рушили вздовж вулиці, блокуючи «УАЗик». Макс упівголоса виматюкався, непомітно передав Сашкові відібраного перед цим «стєчкіна», витяг із-під сонцезахисного щитка пластикову картку і відчинив дверцята. — А спецталон державної інспекції безпеки дорожнього руху вас не влаштує?

Міліціонер узяв талон, якусь хвильку прискіпливо розглядав документ, який забороняв огляд машини, пасажирів та вантажу, проте заперечити щодо виданого рідним УВС папірця не міг. — Гаразд, проїхали. Показали б відразу, жодних питань не виникло б. — Дякую, лейтенанте. А що за стрілянина. Не скажеш? Бандитські розбірки чи… — Дідько його знає, — роздратовано буркнув міліціонер, — начебто теракт. Орієнтировку дали на чеченів, вони там якусь державну контору розгромили, чи то ФСБ, чи то прокуратуру. Самим достеменно невідомо.

— Зрозуміло… Ну, щасти.

Машина рушила.

— Погано, — пробурмотів Макс, коли вони трохи від’їхали.

— Схоже на те, — що наших усіх поклали, хоча це неймовірно.

Менти приїхали, покрутилися, але ніякої більш-менш точної інформації не отримали — не було від кого. Документів наші при собі не мали, а до сейфів міліція не залізе, не дадуть. Менти припускають, що то чечени, однак це малоймовірно — не мають вони такої потуги. Ні, це — суперпрофі. І з’явилися вони по ваші душі. А найгірше, вони точно знали, де вас шукати. Звідки?

— Ви ж нас «вирахували», — зауважив Івченко.

— Ми мали наводку, а виявили вас, точніше, ваш літак, за допомогою армійських РЛС. Таких можливостей не має більше ніхто. — Це все через нас із Сашком, — подав голос Штепа. — Тільки-но я почав обряд екзорцизму, їхній чаклун знайшов нас, відчувши заворушення в ефірі. Ми вже близько до мети, вони, мабуть, перекрили ключові напрямки і надіслали для штурму найближчу групу. — Перекрити, це так, — погодився Макс, — а стосовно найближчої групи… Повторюю, працювали професіонали.

— Асасини поганих не тримають.

— А, це ті, про яких ви згадували в розмові з генералом…

— Можливо, вони використовують іноземні спецслужби.