Розділ «Павло Бондаренко Тінь Люцифера»

— А хіба ти екзорцист? — єхидно поцікавився голос. — Чи, може, ти висвятився на священика, чаклуне?

— Не блазнюй, — розсердився Штепа.

— А то що буде? Татусеві поскаржишся?

Чаклун схопив зі столу ніж і спрямував його кінчик в обличчя Івченкові. Лезо загорілося холодним блакитним світлом.

— Що це? Я питаю, що це?!

— Атам. Великий Атам, якого подарував Баал-Зебуб магістрові ордену франкмасонів.

— Тобі відомо про його силу?

— Так…

— Ти зобов’язаний підкорятися його владі!

— Так, — понуро погодився голос.

— Отже, хто покликав тебе, хто наказав зайняти це тіло?

— Я не можу назвати його ім’я, бо він один із посвячених Внутрішнього Кола.

Чаклун, пробурмотівши прокляття, зітхнув.

— Нічого не вийде. Хотів дізнатися, хто за цим стоїть. Ні, не вийде.

Він знову звернувся до того, хто розмовляв Сашковим голосом.

— Я наказую тобі покинути це тіло.

— Ти… не можеш… не можеш мене змусити, адже ти чорний чаклун, це суперечить звичаям.

— Я тобі наказую!

— Люцифер прокляне тебе, чаклуне.

— Це мої проблеми. Я чекаю.