Розділ «Павло Бондаренко Тінь Люцифера»

Івченко замислено кивнув і потер скроні. Знову заболіла голова, нудота повернулася, перекочуючись десь у глибині живота. Схоже, напади хвороби почастішали й ставали все тривалішими.

— Ну, що скажеш? — поцікавився генерал.

Сашко знав, що слова свого Говоров дотримає. Не тому, що приятель Костянтиніва, а тому, що зараз, нічого не знаючи про Тінь Люцифера, всі спецслужби у цейтноті, і Говоров теж. Тому він зацікавлений у добровільній і щирій співпраці. Уклавши із захопленими угоду, дотримуватиметься її, це — неписане правило розвідки.

— Вас цікавить Аномалія, — промовив нарешті Івченко.

— А що ж іще, вона, рідненька. Знаєш, що вона зробила зі Смоленськом? Ця Аномалія, чим би вона не була, вже давно перестала бути проблемою лише Росії чи лише України. Схоже, вона торкається всіх на цій планеті. Тут така свистопляска йде…

Сашко похмуро кивнув і скривився. Рот поступово наповнювався солоною слиною, немов нагадування про Аномалію спричинило в його змученому організмі реакцію відторгнення. — Лікаря, — простогнав він, — мені потрібен лікар, мене зараз знову знудить.

Генерал заклопотано кивнув і розпорядився:

— Максе, поклич Гаспаряна.

За хвилину в кабінеті з’явився високий сухорлявий азербайджанець з металевим кейсом у руці.

— Подивися, що з ним.

Генерал не на жарт стривожився.

Лікар довго вовтузився з Івченком, відтягнув повіки, заглянув у рот, обдивився руки, із заклопотаним виглядом зміряв тиск, після чого знову зайнявся руками. Пухирці під його обережними дотиками з ледь чутним тріском лускалися, залишаючи дрібні, неприємні на вигляд виразки.

— Ну, що там?

Гаспарян випростався, стягнув із рук завбачливо одягнені медичні рукавички і похмуро хитнув головою. — Точно сказати поки що важко, товаришу генерал… Я особисто з таким не зустрічався. У нього температура і дуже низький артеріальний тиск. Можливо, це алергія, вона може проявитися по-різному, а може статися, що це якась інфекція.

— Це серйозно?

— Будь-яке захворювання серйозне.

— А попрацювати з ним можна?

Лікар знизав плечима:

— Це залежить від того, як він почуватиметься. Я б не радив. Якщо це інфекція… Я, мабуть, зроблю йому ін’єкцію антибіотиків. Як ви їх переносите? — спитав він Сашка, — Алергії не було?

— Ні… — Івченко ледь розліпив сухі вуста.